розбуркуватися
РОЗБУ́РКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗБУ́РКАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Прокидатися від сну.
Поки одні ще дрімали.., інші прокидалися вже .. По дворах скрипіли двері, ворота, де-не-де зачорніли вже людські постаті. Село розбуркувалося (Б. Грінченко);
Тихо співав жалібну східну пісню молодий жіночий голос. Чужинець миттю розбуркався (Олесь Досвітній);
* Образно. Деякі дерева, заспавшися за довгу зиму, ще чорніли проти неба голим гіллям, але верба вже розбуркалася і скрізь простягала до сонця блідо-зелене листячко (Б. Грінченко).
2. перен. Виходити із стану спокою, задуми і т. ін.
– А твой небагато буде? – спитав німець, беручись за пляшку. – Кий там біс багато! Що ж ми тілько по чарці і випили! – розбуркуючись мовив Яків (Панас Мирний).
3. перен. Пробуджуватися до дії, ставати діяльним, активним;
// Пробуджуватися, виявлятися (про почуття, думки і т. ін.).
В йому [писареві] розбуркалась вдача селянина, простого, непросвіченого (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)