роззявляти

Роззявля́ти, -ля́ю, -єш

сов. в. роззявити, -влю, -виш, гл. Разѣвать, разинуть. Роззявив губу. Ном. № 3446. Чуб. 1. 88, 52. І губи не роззявив. Не сказалъ ни слова. Лаяла-лаяла, а він і губи не роззявив. Св. Л. 184. чобіт ро́та роззявив. Въ сапогѣ носокъ разорвался, верхъ отдѣлился отъ подошвы.

Значення в інших словниках

1. роззявляти — роззявля́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. роззявляти — -яю, -яєш, недок., роззявити, -влю, -виш; мн. роззявлять; док., перех., розм. Відкривати, розтуляти, перев. широко (рот, пащу і т. ін.). Роззявляти рот.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. роззявляти — РОЗЗЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗЗЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. роззя́влять; док., що, рідше чого, розм. Відкривати, розтуляти, перев. широко (рот, пащу і т. ін.). Іван хапав вареники ложкою, задирав голову, роззявляв рота й кидав вареники в рот (І.  Словник української мови у 20 томах
4. роззявляти — (і) ро́та не розкрива́ти (не роззявля́ти) / не розкри́ти (не роззя́вити). Мовчати, нічого не говорити. Після цього баба вже й рота не роззявляла (Грицько Григоренко); — Стояли, кажуть, всі — як один, зціпивши зуби, і навіть рота ніхто не розкрив (О.  Фразеологічний словник української мови
5. роззявляти — РОЗЗЯВЛЯ́ТИ (РОЗЗЯ́ВЛЮВАТИ) (відкривати рот), РОЗЗЯ́ПЛЮВАТИ розм., РОЗТУЛЯ́ТИ (РОЗТУ́ЛЮВАТИ) розм. — Док.: роззя́вити, роззя́пити, розтули́ти. Входить і каже Той лікар-сусід: — Ну, роззявляй свого рота! (С. Олійник); І що то вже за мати була!...  Словник синонімів української мови
6. роззявляти — Роззявля́ти, -вля́ю, -вля́єш, -вля́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. роззявляти — РОЗЗЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗЗЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. роззя́влять; док., перех., розм. Відкривати, розтуляти, перев. широко (рот, пащу і т. ін.). Іван хапав вареники ложкою, задирав голову, роззявляв рота й кидав вареники в рот (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах