роззявляти
РОЗЗЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗЗЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. роззя́влять; док., перех., розм. Відкривати, розтуляти, перев. широко (рот, пащу і т. ін.).
Іван хапав вареники ложкою, задирав голову, роззявляв рота й кидав вареники в рот (Н.-Лев., III, 1956, 354);
Пташеня було страшенно втішне — в рідкому пуху, тепле й живе, і на кожний шерхіт роззявляло великого дзьоба (Донч., V, 1957, 320);
До його підступила Яга ся і заговорила, Роззявивши свої уста (Котл., І, 1952, 116);
Змійка підвела свою вутячу голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонюсінькою стьожечкою її гострий язичок (Досв., Вибр., 1959, 56);
*Образно. Золотавий вечір роззявив рота й позіхав, позіхав (Ю. Янов., І, 1958, 129).
◊ Роззя́вити паще́ку див. паще́ка;
Роззя́вити пе́льку див. пе́лька;
Роззявля́ти (роззя́вити) рот (ро́та) див. рот.
Словник української мови (СУМ-11)