Словник української мови Грінченка

розлучний

Розлучний, -а, -е

Разлучающій, разъединяющій.

Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

  1. розлучний — розлу́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. розлучний — -а, -е. 1》 Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.). 2》 Пов'язаний з розлукою; прощальний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розлучний — РОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. 1. Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.). [Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних ли́стів? (Леся Українка); О мої кохані розлучні лада, як вас світ гнітить (Л. Костенко).  Словник української мови у 20 томах
  4. розлучний — ПРОЩА́ЛЬНИЙ (пов'язаний з прощанням), РОЗЛУ́ЧНИЙ. Гості пішли повз наші двері, проводжені господарями. Голоси їхні десь біля хвіртки посилились, потім затихли прощальні вигуки (М.  Словник синонімів української мови
  5. розлучний — Розлу́чни́й, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. розлучний — РОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. 1. Пов’язаний з розлученням (у 2 знач.). [Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних ли́стів? (Л. Укр., III, 1952, 156). 2. Пов’язаний з розлукою; прощальний.  Словник української мови в 11 томах