розлучний

РОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е.

1. Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.).

[Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних ли́стів? (Леся Українка);

О мої кохані розлучні лада, як вас світ гнітить (Л. Костенко).

2. Пов'язаний з розлукою; прощальний.

Одшуміла, одгомоніла весна та й стала задумана, – одяглася – в дорогу виряджається. І палкіше обгортає, тихіше шепоче речі, як дівчина на розлучній розмові (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. розлучний — розлу́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. розлучний — -а, -е. 1》 Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.). 2》 Пов'язаний з розлукою; прощальний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розлучний — ПРОЩА́ЛЬНИЙ (пов'язаний з прощанням), РОЗЛУ́ЧНИЙ. Гості пішли повз наші двері, проводжені господарями. Голоси їхні десь біля хвіртки посилились, потім затихли прощальні вигуки (М.  Словник синонімів української мови
4. розлучний — Розлу́чни́й, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розлучний — РОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. 1. Пов’язаний з розлученням (у 2 знач.). [Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних ли́стів? (Л. Укр., III, 1952, 156). 2. Пов’язаний з розлукою; прощальний.  Словник української мови в 11 томах
6. розлучний — Розлучний, -а, -е Разлучающій, разъединяющій.  Словник української мови Грінченка