1. Словник української мови у 20 томах

розлучний

РОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е.

1. Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.).

[Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних ли́стів? (Леся Українка);

О мої кохані розлучні лада, як вас світ гнітить (Л. Костенко).

2. Пов'язаний з розлукою; прощальний.

Одшуміла, одгомоніла весна та й стала задумана, – одяглася – в дорогу виряджається. І палкіше обгортає, тихіше шепоче речі, як дівчина на розлучній розмові (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучний — розлу́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. розлучний — -а, -е. 1》 Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.). 2》 Пов'язаний з розлукою; прощальний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розлучний — ПРОЩА́ЛЬНИЙ (пов'язаний з прощанням), РОЗЛУ́ЧНИЙ. Гості пішли повз наші двері, проводжені господарями. Голоси їхні десь біля хвіртки посилились, потім затихли прощальні вигуки (М. Словник синонімів української мови
  4. розлучний — Розлу́чни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. розлучний — РОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. 1. Пов’язаний з розлученням (у 2 знач.). [Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних ли́стів? (Л. Укр., III, 1952, 156). 2. Пов’язаний з розлукою; прощальний. Словник української мови в 11 томах
  6. розлучний — Розлучний, -а, -е Разлучающій, разъединяющій. Словник української мови Грінченка