розмарин

Розмарин, -ну

м. = розмайрин. Чуб. V. 195.

Значення в інших словниках

1. розмарин — розмари́н 1 іменник чоловічого роду рослина; сорт розмари́н 2 іменник чоловічого роду плід  Орфографічний словник української мови
2. розмарин — -у, ч. 1》 бот. Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. 2》 Зимовий сорт яблуні, поширений у південних районах України. 3》 Плід цього дерева – невелике довгасте яблуко, кисло-солодке на смак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розмарин — РОЗМАРИ́Н, у, ч. 1. бот. Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Леся Українка);...  Словник української мови у 20 томах
4. розмарин — розмари́н (від лат. ros marinus – морська роса) рід вічнозелених кущових рослин родини губоцвітих. Поширений у Середземномор’ї. В СРСР вирощують в Криму і на Кавказі. Декоративна та ефіроолійна рослина. Використовують у парфюмерній промисловості.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. розмарин — Невел. зимостійкий декоративний кущ родини губоцвітих, поширений у Середземномор'ї; листки вузькі, квітки білі або з голубуватим відтінком; ефіроолійна та лікарська рослина; вважають, що підвищує любовну енергію.  Універсальний словник-енциклопедія
6. розмарин — Розмари́н, -ну, -нові (яблука)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. розмарин — РОЗМАРИ́Н, у, ч. 1. бот. (Rosmarinus L.). Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах