рундук
Рундук, -ка
м.
1) Крыльцо. Його мати старая на рундуку стояла, все плакала, ридала. Чуб. V. 980. Княгиня зійшла з рундука на зустріч гостям. К. ЧР. 211.
2) Ларь на базарной площади. ум. рундучок. МВ. ІІ. 32.
Словник української мови Грінченка