товкти
Товкти, -вчу, -чеш
гл.
1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Рудч. Ск. II. 166. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. Стор. МПр. 45. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. Грин. III. 314.
3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі». Рудч. Ск. II. 55.
Словник української мови Грінченка