улучати

Улучати, -чаю, -єш

сов. в. улучити, -чу, -чиш, гл.

1) Попадать, попасть въ цѣль. Коли чи б'є, то вже влучає. Котл. Кн. IV. 65. Не влучила Лемерівна в ніженьку, та влучила Лемерівна в серденько. Мет. 285.

2) Попадать, попасть куда, найти путь. Я не влучу до вас заходити. (Стрижевск.).

3) Умѣть, съумѣть что сдѣлать. Як не влучиш і йому дати сього дання, то марне й вона питиме. Г. Барв. 536.

4) Успѣть замѣтить, успѣть прослѣдить. Він кинув на нас палицю — ми йшли всі укупочці — а ми розбіглись по дорогах — не влучила я куди яка з нас і побігла. Павлогр. у.

Значення в інших словниках

1. улучати — улуча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. улучати — <�ВЛУЧАТИ > вціляти, поціляти, втрапляти, сов. попадати; дк. ВЛУЧИТИ, вгатити, вліпити.  Словник синонімів Караванського
3. улучати — УЛУЧА́ТИ див. влуча́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. улучати — улучений, улучення див. влучати, влучений, влучення та ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. улучати — ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови
6. улучати — Улуча́ти, -ча́ю, -ча́єш; улу́чи́ти, улу́чу, -чиш, -чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. улучати — УЛУЧА́ТИ див. влуча́ти.  Словник української мови в 11 томах