цибуля

Цибуля, -лі

ж.

1) Лукъ, Allium Сера L. ЗЮЗО. І. 111. Таких, як ти, по сім за цибулю. Ном. Так любить, як собака цибулю. Ном. № 5079.

2) — жаб'яча. раст. Scirpus Tabernemontanus Gmel. ЗЮЗО. I. 135. ум. цибулька. Цибульки під ніс дати. Ном. № 4176.

Значення в інших словниках

1. цибуля — зб., од. зб. цибулина; (стеблина цибулі) цибок; П. кишеньковий годинник, дзигарик; цибулька.  Словник синонімів Караванського
2. цибуля — цибу́ля іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. цибуля — ЦИБУ́ЛЯ, і, ж. 1. Овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям. – Борони боже... Лишимо й панові трохи земельки... на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була... та на крокет... (М.  Словник української мови у 20 томах
4. цибуля — цибу́ля вул. годинник (ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. цибуля — І, ч. Володимир Цибулько.  Словник сучасного українського сленгу
6. цибуля — (-і) ж., письм. Поет Володимир Цибулько. Корнійчука, Олійника, Галана та інших товаришів оточили Маланюк, Ольжич, Самчук і п'яний Цибуля (В. Даниленко, Дзеньки-бреньки).  Словник жарґонної лексики української мови
7. цибуля — -і, ж. 1》 Овочева городня рослина з їстівною цибулиною та їстівним трубчастим листям. || рідко. Головка цієї рослини; цибулина. Ріпчаста цибуля. 2》 Входить у складені назви багаторічних трав'янистих цибулинних рослин родини лілійних. 3》 розм. Те саме, що цибулина 3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. цибуля — Рід рослин родини лілійних; культивують ц. звичайну, або ріпчасту, і часник; приправа; бактерицидна дія.  Універсальний словник-енциклопедія
9. цибуля — (хоч) по три (по сім) за цибу́лю, перев. зі сл. продава́ти. Дуже дешево, майже задарма. Сказать по щирій правді, моїх женихів хоч по сім за цибулю продавай на богуславському ярмарку, та й то ніхто не купить (І. Нечуй-Левицький); // Недорогий, дешевий.  Фразеологічний словник української мови
10. цибуля — Цибу́ля, -лі, -лею; -бу́лі, -бу́ль  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. цибуля — ЦИБУ́ЛЯ, і, ж. 1. Овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям. — Борони боже… Лишимо й панові трохи земельки… на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була… та на крокет… (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах