цибуля
ЦИБУ́ЛЯ, і, ж.
1. Овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям.
– Борони боже... Лишимо й панові трохи земельки... на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була... та на крокет... (М. Коцюбинський);
– Та чого ти причепилася зі своїм сватанням? Потрібно воно мені, як собаці печена цибуля (М. Стельмах);
Галина поставила на стіл велику миску смачної юшки, заправленої .. цибулею (А. Шиян);
Бачу, як мати шарує, .. як прополює, прочищає цибулю-сіянку, і весь час зігнута, зігнута, ніби кланяється землі (Є. Гуцало);
Цибуля належить до тих рослин, які з давніх часів відомі своїми цінними поживними і смаковими якостями, а також використовуються в народній медицині з лікувальною метою (з наук. літ.);
// рідко. Головка цієї рослини; цибулина.
Свікліцька повернулась з огорода [городу] й принесла тарілку перемитої місячної редьки та кілька цибуль з зеленим бадиллям (І. Нечуй-Левицький);
* У порівн. [Гострохвостий:] З цією не варт би й знакомитись [знайомитись], як я придивився при світлі: ніс як цибуля, а очі як у сови (І. Нечуй-Левицький).
2. Входить у складені назви багаторічних травянистих цибулинних рослин родини лілійних.
Білокорі берези оступили лісове болото із яскраво-зеленою жаб'ячою цибулею (Ю. Яновський);
Морська цибуля є найсильнішою отрутою для щурів, у той же час вона відносно безпечна для людей і сільськогосподарських тварин (з навч. літ.).
3. розм. Те саме, що цибули́на 3.
Шахтар .. вслухається, як цокає велика “цибуля” перед Деригузом на столі (П. Панч);
За величезний розмір і округлу хвостату форму ці годинники прозивали в народі “цибулями” (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)