цок

Цок!

меж., выражающее стукъ, звонъ отъ удара по твердому тѣлу. Рудч. Ск. II. 5. Тут хвись! шабельки засвистіли, цок, цок! — і іскри полетіли. Котл. Ен. VI. 83. Цок, цок підківками, стук, стук ніженьками. н. п.

Значення в інших словниках

1. цок — цок вигук незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. цок — ЦОК, ЦОК-ЦО́К, виг., розм. 1. Звуконаслідування, що означає цокання. Після служби божої Хима наблизилася до карнавки, нешвидко добула з ганчірки п'яти-злотник, потримала його в руці й укинула в карнавку. – Цок! (М. Коцюбинський); Цок!...  Словник української мови у 20 томах
3. цок — цок азартна гра в монети (Лучук) (м, ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. цок — цок-цок, виг., розм. 1》 Звуконаслідування на означення цокання. 2》 Уживається як присудок за знач. цокати I і цокнути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. цок — ЦОК, ЦОК-ЦО́К, виг., розм. 1. Звуконаслідування, що означає цокання. Після служби божої Хима наблизилася до карнавки, нешвидко добула з ганчірки п’яти-злотник, потримала його в руці й укинула в карнавку. — Цок! (Коцюб., І, 1955, 95); Цок!...  Словник української мови в 11 томах