цупити

Цупити, -плю, -пиш

гл. Тянуть, тащить. Рудч. Ск. І. 42. Цупить із печі горшки, аж крекче. ЗОЮР. II. 34. Навіщо ти москаля так щиро цупиш на мотузці? Рудч. Ск. II. 176. Наліг (вітер) ма козака, одежу з його цупить. Греб. 376.

Значення в інших словниках

1. цупити — Тягти, волочити; (за патли) тягати; (чуже) красти; (гроші з кого) стягати, здирати, лупити; (- мороз) тиснути; д. цуприкувати, цурпелити.  Словник синонімів Караванського
2. цупити — див. красти; нести  Словник синонімів Вусика
3. цупити — цу́пити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
4. цупити — ЦУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. цу́плять, недок. 1. розм., кого, що. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. – Куди оце ти мене цупиш?...  Словник української мови у 20 томах
5. цупити — -плю, -пиш; мн. цуплять; недок., розм. 1》 перех. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. || Пересувати, волочити що-небудь, не відриваючи від якоїсь поверхні. || З силою стягувати, здирати одяг. || Витягати що-небудь приховане.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. цупити — КРА́СТИ (непомітно брати чуже; займатися злодійством), СКРАДА́ТИ, ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ЦУ́ПИТИ розм., ПІДЦУ́ПЛЮВАТИ розм., ПІДЦА́ПУВАТИ розм., ХАПА́ТИ розм., КИВА́ТИ діал.; ВИКРАДА́ТИ (забирати потай звідкись); ЗЛОДІЮВА́ТИ розм., ЗЛОДІЯ́ЧИТИ розм.  Словник синонімів української мови
7. цупити — ЦУПИ́ТИ, плю, пиш; мн. цу́плять: недок., розм. 1. перех. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. — Куди оце ти мене цупиш?...  Словник української мови в 11 томах