цупити
ЦУПИ́ТИ, плю, пиш; мн. цу́плять: недок., розм.
1. перех. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль.
Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. — Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган (П. Куліш, Вибр., 1969, 199);
— Ану, соколику! Бери, лишень.— Кого це? —Мостиву нашу пані. Цуп її з ридвана (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 12);
Може, хоче хто розсолу? Цуп, неси його до столу (Черн., Поезії, 1959, 127);
// Пересувати, волочити що-небудь, не відриваючи від якоїсь поверхні.
Шандор уперто не хотів розлучатися з човном. Вчепившись правицею за Маргіт, він лівою цупив за собою душогубку, побрязкуючи в темряві ланцюгом (Гончар, Новели, 1954, 60);
// З силою стягувати, здирати одяг.
Вітер по землі, крий боже, заревів, Наліг на козака, з його одежу цупить (Греб., І, 1957, 60);
[Петро:] Увійшов у хату дід Григор до нас та й забув шапку здійняти. Тільки сів він на лавці, наш свекор зараз до його, цупить із голови шапку (Вас., III, 1960, 289);
// Витягати що-небудь приховане.
— Хай цибулю батько лупить, А нам капшук з скрині цупить Та в Полтаву надсилає, Поки мати тут гуляє! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 179);
// Бити кого-небудь.
— Геть! Геть! — кричить на неї Тимко і тягне за плечі, але вона виривається з його рук, цупить граблями Дениса по широкій спині (Тют., Вир, 1964, 273).
♦ За па́тли цу́пити див. па́тли.
2. перех. Привласнювати чуже (гроші, майно).
Він брав хабарі на всі боки, цупив громадські гроші, де тільки можна було їх поцупити (Н.-Лев., IV, 1956, 56);
Біда, що дехто співчува Тим, що державне цуплять, Аж поки на мозоль йому На власний не наступлять (Біл., Зигзаг, 1956, 34);
// Вимагати в кого-небудь, здирати з когось що-небудь.
— Справді світ інший настає,— думала стара,— бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Коцюб., І, 1955, 108);
Знай — пише [пан] до управителя: присилай грошей; а той і дере; і цупить, і канючить — не з кого, як з своїх же людей (Стор., I, 1957, 175).
3. неперех. Тиснути (про мороз).
Працював, як заведений. Піднявся вранці на риштування, коли мороз таки цупив добре, став на своє місце і не сходив звідти кілька годин підряд (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 343).
Словник української мови (СУМ-11)