набік

НАБІК – НА БІК

Набік, присл. На правий чи лівий бік чогось; убік тощо. Івась прижмурив одно око, похилив голову набік (Лесь Мартович); Тодозя одскочила набік в ліщину (І.Нечуй-Левицький); Кран від’їхав по рейках далеко набік (В.Собко); Сама вона важко дихала й дивилася кудись набік, неначе бачила там одповідь на якусь думку (А.Кащенко).

На бік, ім. з прийм. Шапочка з’їхала в неї на бік голови (М.Коцюбинський); Хлопці повилазили в човен та давай стрибать з човна в воду на бік, де було води по пояс (І.Нечуй-Левицький); Кашель б’є його, підкидає, перевертає з боку на бік (Панас Мирний); Особливе невдоволення у Феодосія викликало те, що Оленка під час суперечок завжди ставала на бік чоловіка (В.Логвиненко).

Значення в інших словниках

1. набік — присл. 1》 На правий чи лівий бік чого-небудь. || Відхиляючись від нормального (прямого) положення. 2》 На відстань від кого-, чого-небудь. 3》 Залишаючи поза увагою; не звертаючи уваги.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. набік — НА́БІК, присл. 1. На правий або лівий бік чого-небудь. Іван вирвав буряк і .. влучив її просто в хустку, аж очіпок з'їхав трохи набік (М. Коцюбинський); Гнат .. зайшов до кімнати в чистому вбранні з зачесаним набік темно-русим чубом (С.  Словник української мови у 20 томах
3. набік — на́бік прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
4. набік — хвіст на́бік, фам. Відвертатися від кого-, чого-небудь, бути осторонь когось, чогось. — Щоб ви не втручалися не в свої справи, — буркнув Пугало. — Як то не в свої? — заверещала ще дужче господиня. — Звів дівчину з розуму, а тепер хвіст набік! (П. Панч).  Фразеологічний словник української мови
5. набік — ВБІК (УБІ́К) (у сторону від кого-, чого-небудь), НАБІ́К. Килина відійшла вбік, щоб бути самій (Є. Гуцало); Кінь плигнув убік (Григорій Тютюнник); Деві і Дженні відходять набік (Леся Українка).  Словник синонімів української мови
6. набік — На́бік, присл. На́бік, хло́пці, на́бік, хло́пці, бо чорт му́жа несе́ (Пісня)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. набік — НАБІК, присл. 1. На правий чи лівий бік чого-небудь. Іван вирвав буряк і.. влучив її просто в хустку, аж очіпок з’їхав трохи набік (Коцюб., І, 1955, 61); Гнат.. зайшов до кімнати в чистому вбранні з зачесаним набік темно-русим чубом (Чорн., Визвол.  Словник української мови в 11 томах
8. набік — Набік нар. Прочь съ дороги, въ сторону. Набік, хлопці, набік, хлопці, бо чорт мужа несе. Чуб. V. 648.  Словник української мови Грінченка