набік
НА́БІК, присл.
1. На правий або лівий бік чого-небудь.
Іван вирвав буряк і .. влучив її просто в хустку, аж очіпок з'їхав трохи набік (М. Коцюбинський);
Гнат .. зайшов до кімнати в чистому вбранні з зачесаним набік темно-русим чубом (С. Чорнобривець);
// Відхиляючись від нормального (прямого) положення.
Минули літа, а село Не перемінилось. Тілько пустка на край села Набік похилилась (Т. Шевченко);
Фомушка .. попробував ще раз хмикнути і схилити благально голову набік (В. Винниченко).
2. На відстань від кого-, чого-небудь.
– Повернись! Щоб ти здохла!.. Шкапа злегка здригнулась, підняла голову й відступила трохи набік (С. Черкасенко);
Комбат поліз до планшета, наче там лежала відповідь на останнє запитання. Не знайшовши , однак, потрібної відповіді, з досадою одкинув набік планшет (А. Дімаров).
3. Залишити поза увагою.
[Вареник:] Я готов усі свої діла набік, щоб тільки Вам, Дементій Васильович, догодить (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)