ВІРМЕНСЬКА МОВА
ВІРМЕ́НСЬКА МОВА
• ВІРМЕНСЬКА МОВА
- мова вірмен, які живуть в СРСР — у Вірм. РСР (осн. населення), Аз. РСР і РРФСР, а також за кордоном (Туреччина, Іран, Ліван, Франція та деякі ін. країни). Становить окрему гілку індоєвроп. сім'ї мов. В СРСР нею розмовляє понад 3,7 млн. чол. (1979, перепис). Для В.м. характерна глибока діалектна розчленованість; діалекти об'єднують у дві групи: східну й західну. Давньописемна; вірм. алфавіт створив 405 — 406 Месроп Маштоц. У розвитку літ. В. м. розрізняють три періоди: давній (5 — 11 ст.), середній (12 — 16 ст.) і новий (з 17 ст.). Давньовірм. літ. мовою, або грабарем, створено багату л-ру (Павстос Бузанд, Єгіше, Григор Нарекаці та ін.). Середньовірм. літ. мовою написано поетичні твори (Констандин Єрзнкаці, Фрік, Мкртич Нагаш), байки та новели (Вардан Айгекці та ін.), праці з історії, медицини, судебники тощо. До серед. 19 ст. поряд із середньо-, а потім і нововірм. літ. мовою продовжувала функціонувати мова грабар. Нововірм. літ. мова, або ашхараб.р, існує в двох різновидах: східновірм. (базується на араратському діалекті), якою користуються в Вірм. РСР, і західновірм. (базується на константинопольському діалекті), якою користуються вірмени за кордоном. У формуванні східновірм. літ. мови важливу роль відіграли твори Х. Абовяна, М. Налбандяна, Раффі, О. Туманяна, О. Ширванзаде, А. Ісаакяна, Є. Чаренца та ін. В. м. розвивається вірменська література. На тер. України В. м. побутувала у вірм. колоніях (за писемними джерелами, така колонія в Києві існувала з кін. 11 ст.). Протягом 13 — 18 ст. вірмени оселялися в багатьох містах і містечках; усього відомо понад 70 колоній (найбільші — у Львові та Кам'янці-Подільському). Тут був пошир. вірм. фольклор, розвивалися л-ра (житія, хроніки), книгодрукування (вірм. друкарня у Львові 1616 — 18), освіта (зокрема, у Львові, 1664 — 1783 діяла Вірм. колегія, згодом — Вірм.-укр. колегія), велися ділові, фінансові, судові книги тощо, існували вірм. б-ки, шкільний театр. Мовою л-ри й діловодства була спершу давньовірм. мова (грабар), розмовною — середньо-, а пізніше — нововірм. мова, вплив якої позначився на худож. л-рі 16 — 17 ст. З поч. 16 ст. паралельно з В.м. розмовною і літературною стала вірмено-кипчацька мова. У 1904 — 39 грабар викладали у Львів. ун-ті, у Львові 1929 і 1938 видано підручники В.м. З кін. 18 ст. вірм. колонії на Україні поступово занепали. Найдовше (до поч. 20 ст.) розмовна В.м. зберігалася у вірм. колонії в Кутах (тепер смт Косівського р-ну Івано-Франк. обл.). В.м. функціонувала також у вірм. колоніях у пониззі Дністра і Дунаю — в Акермані (тепер Білгород-Дністровський), Кілії тощо. У Криму вірм. колонії існували з 11 ст.; усього їх відомо бл. 40, найбільша — в Кафі (тепер Феодосія). Тут В.м. розвивалася худож. л-ра, освіта (найвідоміше — Халібівське уч-ще в Феодосії, 1858 — 71), книгодрукування (зокрема, друкувалися підручники В.м.), виходили журнали. Літ. мовою у 14 — 17 ст. був грабар (ним робили пам'ятні записи, створювали хроніки), розмовною — середньо-, згодом — нововірм. мова. В Криму сформувався крим. діалект В. м. Мовою культу в усіх вірм. колоніях був грабар.
■ Літ.: Туманян Э. Г. Древнеармянский язык. М., 1971; Джаукян Г. Б. Сравнительная грамматика армянского языка. Ереван, 1982; Исторические связии дружба украинского и армянского народов, в. 1 — 3. Ереван — К., 1961 — 71; Дашкевич Я. Иван Гануш как исследователь языка западноукраинских армян. "Историко-филологический журнал" [Ереван], 1960, № 2; Шевчук В. Из истории преподавания армянского языка на Украине. "Историко-филологический журнал" [Ереван], 1968, № 1.
Г. Б. Джаукян, Я. Р. Дашкевич (В. м. на Україні).
Українська літературна енциклопедія (A—Н)