Вірменська література

Вірме́нська література

• Вірменська література

- л-ра вірм. народу, одна з найдавніших л-р народів СРСР. Писемна л-ра виникла у 5 ст. після створення Месропом Маштоцом вірм. алфавіту. Фрагменти фольклорної творчості язичницьких часів — міфи про Гайка, Арама, Ару Прекрасного, Ваагна, епічні оповіді та ін. — зібрав у своїй праці "Історія Вірменії" (опубл. 1695) Мовсес Хоренаці. У 5 ст. творили визначні історіографи Корюн, Агатангехос, Єгіше, Павстос Бюзанд, Лазар Парбеці, Іоанн Маміконян, праці яких становлять і худож. вартість. У 5 — 7 ст. від історіографії відділилася наук.-світська проза; найбільші її представники — Єзнік Кохбаці, Давид Анахт (Непереможний), Ананія Ширакаці. В 5 ст. у Вірменії складалися духовні пісні, найпоширенішим видом яких були шаракани. Виникнення писемності сприяло розвитку перекладної л-ри. Багато творів грец. і сірійських мислителів давнини збереглися лише у вірм. перекладах. Паралельно з писемною л-рою у 5 — 8 ст. розвивалася й усна нар. творчість (міфи, легенди, оповіді, байки), вершина якої — героїчний епос "Давид Сасунський" (остаточно склався у 10 ст.). Єретичний рух павлікіан, що розгорнувся в середні віки, а в 9 ст. переріс у рух тондракійців, сприяв розвитку л-ри і мист-ва вірм. відродження. Найвизначніша постать цього періоду — Григор Нарекаці (10 ст.), який залишив багату літ. спадщину, в т. ч. монументальну поему "Книга скорботи". Ідеї відродження яскраво виявились у творчості поетів 12 — 13 ст. Нерсеса Шноралі, Фріка. В. л. розвивається і в колоніях вірмен, у т. ч. на Україні (див. також Вірмено-кипчацька мова). В 16 ст. виникає вірм. книгодрукування, спочатку у Венеції (1512), а потім в ряді ін. міст, де були вірм. колонії, зокрема у Львові (1616). Літ. процес 14 — 17 ст. характеризується поглибленням світських мотивів, зростаючим інтересом до людини. Активно розвивається поезія, насамперед лірика (Констандин Єрзнкаці, Ованес Тлкуранці, Мкртич Нагаш, Григоріс Ахтамарці, Наапет Кучак, Овнатан Нагаш). Епоху середньовічної вірм. поезії завершує поет-ашуг Саят-Нова (18 ст.), який творив вірм., груз. та азерб. мовами.

Пожвавлення вірм. громад.-культур. і літ. життя сприяло створенню періодичної преси. Перший вірм. журн. "Аздарар" ("Вісник") видано 1794 в Індії. В кін. 18 — на поч. 19 ст. В. л. розвивається в руслі класицизму й романтизму. В 19 ст. в умовах загальнонац. піднесення л-ра набуває дедалі виразнішого соціального забарвлення. Прогресивний напрям очолив основоположник нової вірм. л-ри просвітитель-демократ Х. Абовян. Його патріотичний роман "Рани Вірменії" став літ. маніфестом нац.-визв. руху вірм. народу. В розвитку громадян. поезії велику роль відіграв журн. "Юсісапайл" ("Північне сяйво"), що виходив 1858 — 64 у Москві за ред. публіциста-просвітителя С. Назарянца. Прогрес. сили журналу "Юсісапайл" очолював революц. демократ М. Налбандян, ідейний соратник М. Чернишевського, О. Герцена, М. Огарьова, Т. Шевченка. Вірм. поезія 60 — 80-х pp. 19 ст. у Сх. Вірменії представлена патріотичною лірикою Р. Патканяна і С. Шахазіза, у Зх. Вірменії — М. Пешикташляна і П. Дуряна. Традиції Х. Абовяна в жанрі роману продовжили П. Прошян і Г. Агаян. У прозі і драматургії з'являються реалістичні тенденції (Г. Сундукян, А. Паронян та ін.). Осн. зміст л-ри 70 — 80-х pp. — нац.-визв. боротьба (романісти Церенц, Г. Мурацан, Раффі). У 80 — 90-х pp. провідним напрямом став критичний реалізм (О. Ширванзаде, Нар-Дос, А. Арпіарян, Т. Камсаракан, Г. Зограб, Є. Отян). Новим етапом у розвитку В. л. стала творчість І. Іоаннісіана, О. Цатуряна. Синтез кращих традицій В. л. 19 ст. становить творчість О. Туманяна, в поемах якого змальовано картини рідної природи, життя народу з його глибокими соціальними протиріччями. Видатними поетами кін. 19 — 1-ї пол. 20 ст. були А. Ісаакян, В. Терян. Представники поезії поч. 20 ст. в Зх. Вірменії — М. Мецаренц, Сіаманто, Д. Варужан, Р. Севак. Піднесення на поч. 20 ст. в Закавказзі та Вірменії робітн. руху, поширення ідей марксизму-ленінізму заклали основи для створення пролет. л-ри, основоположником якої став А. Акопян. Становлення марксистської критики та естетики пов'язане з іменами С. Шаумяна і С. Спандаряна.

У формуванні вірм. рад. л-ри велику роль відіграли письменники А. Акопян, Ш. Кургінян, Аразі та ін. Видатним поетом став Є. Чаренц, творець революц. епосу і вірм. ленініани. В перші роки Радянської влади у вірм. літературу прийшли поети А. Вштуні, Г. Маарі, Н. Зарян, Г. Сарян, В. Норенц. На бік революції перейшли і кращі представники демокр. інтелігенції — І. Іоаннісіан, О. Туманян, О. Ширванзаде, Нар-Дос. Розвиткові нової л-ри сприяла марксистська літ. критика (О. Мяснікян, А. Сурхатян, А. Карінян, Г. Гюлікевхян та ін.). Осн. у В. л. стають теми революц. героїки, соціалістич. буд-ва, формування нової людини, істор. минувшини. У прозі особливе місце зайняли оповідання А. Ісаакяна і роман Є. Чаренца "Країна Наїрі". Переломні моменти в житті і психології народу, прикмети нової, соціалістич. дійсності відобразили прозаїки С. Зорян, Д. Демірчян, В. Тотовенц, К. Мікаелян, М. Армен, Аракс. Худож. відкриттям стала проза А. Бакунца, який у своїх творах передав найтонші нюанси людської душі. Визначне явище драматургії цих років — політ. комедії О. Ширванзаде. З 30-х pp. простежується тенденція до поглиблення соціалістич. ідеалів в л-рі і мист-ві. Поряд з відомими майстрами виступають молоді прозаїки (Р. Кочар, В. Ананян та ін.) і поети (О. Шираз, Т. Гурян, Сармен, Агавні та ін.). В роки Великої Вітчизн. війни яскраво зазвучали патріотичні мотиви — у поезії А. Ісаакяна, О. Шираза, С. Вауні, А. Граші, Т. Гуряна, Г. Боряна, в нарисах Р. Кочара, оповіданнях, істор. романах і п'єсах С. Зоряна, Д. Демірчяна, Н. Заряна. В л-ру влилось нове покоління вірм. поетів — А. Сагіян, С. Капутікян, М. Маркарян, Г. Емін, П. Севак, В. Давтян. Розвиток післявоєн. В. л. позначений пошуками нових засобів зображення дійсності. У прозі переважає жанр роману. Події Великої Вітчизн. війни, героїзм і дружба рад. народів відбиті в романах "Діти великого дому" Р. Кочара, "Арарат" А. Сіраса, "Люди нашого полку" С. Ханзадяна, "Солдати" М. Шатиряна. Життя тилу відтворено в романах "Війна" Х. Тапалцяна, "Шляхи-дороги" А. Саїнян, "Земля" С. Ханзадяна. Посилюється увага до недавнього минулого вірм. народу (романи "Ходедан" Х. Даштенца, "Ширак" Агавні, "Наапет" Р. Кочара), нац.визв. боротьби народів Сходу (романи "Тегеран" Г. Севунца, "В пустелі" С. Аладжаджяна). Пригоди, роман представлений у самобутній творчості В. Ананяна. Зразки лірики створили поети О. Шираз, С. Капутікян, Г. Емін, А. Сагіян, Р. Ованесян, М. Маркарян, В. Давтян, для творчості яких характерна громадян. пристрасність, загострена увага до минувшини і сьогоднішнього життя народу. Новаторські інтонації звучать у поезії П. Севака. Класичні традиції В. л. освоюють поети А. Сагіян, Л. Дурян, А. Авакян, Л. Міріджанян та ін. До сучасних поетич. форм звертаються Р. Давоян, Ю. Саакян, О. Григорян, А. Мартиросян, Д. Ованнес та ін. В 60 — 80-і pp. у В. л. виділилася т. з. сільська проза, найпомітнішим представником якої є Г. Матевосян. Досягненням л-ри 60 — 80 pp. є істор. романи. Змістом романів "Палаючі сади" Г. Маарі, "Поклик орачів" Х. Даштенца, "Мхитар Спарапет", "Книга буття", "Говоріть, гори Вірменії", "Цариця Вірменська" С. Ханзадяна є епічні події з давньої і нової історії вірменського народу, його визвольна боротьба, трагедія геноциду. М. Галшоян, З. Халафян, B. Петросян у своїх романах і повістях торкаються проблем духовного буття сучас. людини, її морального обличчя, взаємовідносин особи і суспільства. В жанрі малої прози виступають А. Айвазян, О. Мелконян, Р. Овсепян, М. Мнацаканян, В. Сірадегян та ін. Вірм. драматургію післявоєнних десятиріч розвивають Н. Зарян, Г. Борян, Г. Тер-Григорян та ін. Літературознавство і літ. критика представлені працями Е. Држбашяна, С. Саріняна, С. Агабабяна, Г. Тамразяна, В. Налбандяна, А. Закарян, С. Дароняна, П. Акопяна та ін.

Складовою частиною сучас. В. л. є л-ра вірм. діаспори за рубежем ("спюрк"). Крім літераторів, що писали рідною мовою, — Амастех, Б. Нурікян, Bare-Айк, Ш. Шахнур, В. Шушанян, Луїз-Аслан (Лас), М. Манушян (останній — учасник фраші. Руху Опору), Ваге Вагян, А. Царунян та ін. — л-ра "спюрку" дала ряд відомих іншомовних письменників (В. Сароян, Л. З. Сурмелян, Д. Тер-Ованесян, В. Кача, А. Кіракосян, А. Мандалян та ін.).

СП Вірменії — з 1934. В республіці виходять газета "Гракан терт" ("Літературна газета") та літературно-художні журнали "Советакан граканутюн" ("Радянська література"), "Гарун" ("Весна"), "Литературная Армения". В Баку виходить літ.-худож. журнал "Гракан Адрбеджан" ("Літературний Азербайджан", вірм. мовою).

Вірм.-укр. літ. зв'язки мають багатовікову історію. Паралелі можна простежити між давньорус. і давньовірм. легендами про будівництво міст Києва на Русі і Куара у Вірменії. З 13 ст. починаються взаємообмін л-рою (спочатку реліг.-церковною), взаємопереклади. Вірм. книжники переклали "Житіє Бориса і Гліба", що увійшло до Синаксаря (вірмен. Четьї-Мінеї) як оповідь про Романа і Давида, а руська правосл. церква включає в свої Четьї-Мінеї версію агіографічно-мартирологічної пам'ятки "Житіє і страждання великомученика Григорія, єпископа Вірменії...". Одна з легенд Києво-Печерського патерика (11 — 12 ст.) розповідає про Агапіта, який урятував лікаря-вірменина, це може бути свідченням того, що вірмени жили в Києві ще в 11 ст. З часом вірм. культурні осередки виникають у Львові, Кам'янці-Подільському, Снятині, Станіславі, Бродах, Замості та ін. містах, де на новому грунті почала розвиватися багатовікова вірм. культура, в т.ч. л-ра, відкривалися школи і колегії. З постановкою в школі при вірм. церкві Хачкар св. Богородиці у Львові трагедії "Мучеництво св. Рипсіме" пов'язується зародження вірм. шкільного театру. На Україні розвивались майже всі жанри вірм. середньовічної л-ри — літописи і хроніки, подорожні нариси, лірика, істор. плачі, полемічна л-ра, змістом яких стають не лише обставини життя вірмен на новій батьківщині, а й історія та життя укр. народу. Найцінніші літописні пам'ятки — "Венеціанська хроніка" (1492 — 1537) і "Кам'янецька хроніка" (1430 — 1652). Очевидець Хотинської війни 1620 — 21 Ованес Каменаці написав "Історію Хотинської війни". Протягом 17 — 19 ст. з'явилися "Дорожні нотатки" Симеона Дпіра із Замостя, "Дрібні хроніки" Хачатура Кафаєці, "Подорож до Польщі" Мінаса Бжишкяна, а також нариси і хроніки ін. авторів (Григор Воскерич, Вартан Унанян, Георг Дпір Палатаці), в яких подано важливі відомості про Україну, її міста — Київ, Львів, Кам'янець-Подільський та ін. Відомими поетами 16 — 17 ст. були Мінас, Акоп і Лазар Токатеці, автори істор. плачів, в яких оплакувалися страждання вірмен поза батьківщиною. У "Плачі про країну Валахів" Акопа Токатеці відтворена тема укр. козацтва — похід 1595 в Молдавію одного з керівників сел. повстання — Григорія Лободи. Багато цих хронік і плачів, у т. ч. Венеціанську і Кам'янецьку хроніки, зібрав поет і історик Гевонд Алішан і видав 1896 у Венеції (зб. "Кам'янець"). У боротьбі проти експансії католицизму у 17 ст. на Зх. Україні поряд з укр. полемістами брали участь і вірм. автори — Горічка-Голубович ("Свідчення правдиве і коротке противної і сморідної помилки римської церкви"), Симеон Дпір ("Тлумачення книги Буття Варданом") та ін. Ці памфлети ідеологічно і художньо пов'язані з відповідними творами Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, Івана Вишенського. Яскравими пам'ятками дружби укр. і вірм. народів стали створювані у 17 — 18 ст. укр. лірниками і бандуристами пісні про побратимів-вірмен. У жанровому розмаїтті цих пісень (балади, елегії, жартівливі, танцювальні тощо) відобразилися всебічні взаємозв'язки двох народів. Значним є внесок в історію вірм.-укр. культур. взаємин Садока Баронча — польс. і укр. історика та фольклориста вірм. походження. Серед творчої спадщини С. Баронча (30 книг і 70 статей) виділяються дві грунтовні праці: "Життєписи визначних вірмен в Польщі" (1856) та "Нарис вірменської історії" (1869). Знавець укр. і польс. фольклору С. Баронч видав збірник фольклор. записів "Казки, фрашки, перекази, прислів'я та пісні на Русі" (1866; розширене видання — 1886). Вірм.-укр. літ. зв'язки пожвавлюються після приєднання Сх. Вірменії до Росії (1828). Певні відомості про Україну подає у "Новій теоретичній і практичній граматиці російської мови" Х. Абовян. Спільність революц.-демокр. поглядів виявляється у Т. Шевченка та М. Налбандяна, який високо оцінював творчість великого укр. поета. Починаючи з 1861 у вірм. пресі друкуються перекладені вірм. та рос. мовами твори Т. Шевченка, статті про нього, відзначаються ювілеї поета. Вірм. літ. громадськість виявляє інтерес і до творчості Марка Вовчка, І. Франка, до сходознавчих праць А. Кримського; перекладаються і публікуються окремі їх твори, вміщуються відгуки на них у періодиці. Діячі укр. культури, в свою чергу, друкують у газетах і журналах (переважно у Львові) статті і нариси про вірм. л-ру і вірмен, апокрифічні відомості з історії Вірменії, І. Франко опубл. дослідження про сатир. легенду "Про піст Вірменський Арціоурців".

У 70 — 80-і pp. 19 ст. у Вірменії майже 14 років жив і працював укр. письменник О. Навроцький, який вивчав вірм. л-ру та фольклор, написав вірш на захист самобутньої культури вірм. народу. В 1882 подорож по Вірменії здійснив укр. письменник та історик Д. Мордовець, який за- лишив цінні нариси про її природу, населення, етногр. спостереження. Його кн. "На Арарат. Нариси подорожніх вражень" у перекл. вірм. мовою вийшла 1893 в Шуші та 1895 у Венеції. Першим перекладачем творів вірм. поетів був П. Грабовський. Йому належать переклади віршів Р. Патканяна, О. Туманяна, А. Ісаакяна, С. Шахазіза та ін. У 20 — 30-і pp. немало зробила для розширення вірм.-укр. літ. взаємин Всеукр. наук. асоціація сходознавства — ВУНАС, засн. 1926 в Харкові, де в той час жила досить значна кількість вірмен, функціонували вірменські школа, б-ка, театр, літ. студія, виходила газета. Взаємозближенню сприяло і спільне відзначення ювілейних дат Т. Шевченка, О. Туманяна, епосу "Давид Сасунський" та ін. Творчі поїздки у Вірменію здійснювали П. Тичина, І. Кулик, М. Бажан, В. Мисик, О. Полторацький, а на Україну — А. Акопян, С. Зорян та ін. З'являлися вірші, статті, нариси, репортажі про соціально-культурне життя братніх народів, а також художні переклади. Велику роль у літ. взаємозбагаченні відіграли своїми перекладами, статтями, оригінальними творами П. Тичина й І. Іоаннісіан, М. Рильський і А. Ісаакян, Л. Первомайський і Є. Чаренц, В. Сосюра і Г. Сарян. Естафету літ. спілкування прийняло наступне покоління письменників — В. Кочевський, Д. Павличко, І. Драч, С. Капутікян, Г. Емін, Р. Ованесян, Л. Міріджанян та ін. Дедалі частіше письменники Вірменії темами своїх творів обирають події і факти з життя укр. народу, а літератори України — вірменського. Україні присвятили свої твори Т. Гурян, О. Шираз, С. Капутікян, Г. Емін, А. Граші, Г. Борян, Л. Міріджанян та ін. До братньої Вірменії зверталися в своїй поезії і публіцистиці Л. Дмитерко, В. Кочевський, І. Драч, Л. Костенко, Л. Горлач та ін. Укр. мовою перекладено епос "Давид Сасунський", вірм. нар. казки, байки М. Гоша і В. Айгекці, твори Саят-Нови, Х. Абовяна, Г. Сундукяна, О. Ширванзаде, О. Туманяна, І. Іоаннісіана, А. Ісаакяна, А. Акопяна, Ш. Кургінян, С. Зоряна, Є. Чаренца, А. Бакунца, Д. Демірчяна, Н. Заряна, Г. Саряна, В. Ананяна, Р. Кочара, Г. Севунца, Агавні, Х. Гюльназаряна, Г. Еміна, С. Капутікян, В. Петросяна, Г. Матевосяна, З. Халафяна, М. Галшояна, Л. Міріджаняна та ін. вірм. письменників: вони вийшли як окремими виданнями, так і в збірниках та альманахах "Севанський світанок", "Мелодії вірменського краю", "Вірменські оповідання" (усі — 1973), "Вірменська радянська поезія. Антологія" (1980), "Розквітле каміння" (1985). Вірм. мовою видано окремими книжками твори Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, О. Гончара, Н. Рибака, М. Стельмаха, Л. Первомайського, Ю. Яновського, О. Корнійчука, В. Земляка, Григора Тютюнника, П. Загребельного, І. Драча, Б. Олійника, В. Кочевського та ін. Вийшли збірки укр. дитячих письменників "Зустрічаєм сонце" (1951), "Українська ліра" (1954), "Оповідання українських письменниківкласиків" (1956), "Українські оповідання", "Золоті ворота" (обидві — 1977), "Українські народні казки" (1988) та ін.

■ Літ.: Ганаланян О. Т. Очерки армянской литературы XIX — XX веков. Ереван, 1957; Дашкевич Я. Р. Армянские колонии на Украине в источниках и литературе XV — XIX веков. Ереван, 1962; Шубравський В. Шевченко і літератури народів СРСР. К., 1964; История армянской советской литературы. М., 1966; Кочевський В. В. Співоче серце Вірменії. К., 1969; Салахян А. Вооруженный пророк, В кн.: Салахян А. Древняя и молодая. М., 1971; Кирилюк Є. Українсько-вірменські літературні взаємини. В кн.: Чуття єдиної родини. К., 1972; Амирян С. Армяно-украинские литературные связи. Ереван, 1972; Кочевський В. В. Вічний подорожній. К., 1975; Налбандян В. С., Саринян С. Н., Агабабян С. Б. Армянская литература. М., 1976; Здравствуй, Украина! Ереван, 1977; Дзюба І. Стефан Зорян в історії вірменської літератури. К., 1982; Кочевський В. В. Ваан Терян. К., 1985; Амирян С. Армяно-украинские литературные связи. Библиография. Ереван, 1976.

С. Г. Амірян.