МОРДОВЕЦЬ (Мордовцев) Данило Лукич

МОРДО́ВЕЦЬ (Мордовцев) Данило Лукич

• МОРДОВЕЦЬ (Мордовцев) Данило Лукич

[7 (19).XII 1830, слобода Данилівка, тепер смт Волгогр. обл. — 10 (23).VI 1905, м. Кисловодськ, похов. у Ростові-на-Дону]

- укр. і рос. письменник, історик. З давнього козац. роду. Закін. 1854 істор.-філол. ф-т Петерб. ун-ту. Понад 30 років служив чиновником, переважно у Саратові, де 1854 здружився із засланим туди М. Костомаровим. Тривалий час письменник служив у Міністерстві шляхів сполучення, був керівником канцелярії сарат. губернатора, ред. "Саратовских губернских ведомостей" (1856 — 1862). У 1886 М. вийшов у відставку. Писав українською та російською мовами. Протягом 50 — 70-х pp. активно співробітничав у журналах "Русское слово", "Отечественные записки", "Дело", "Вестник Европы", "Исторический вестник" та ін. Літ. діяльність почав у студ. роки. Тоді переповів віршем українською мовою "Краледворський рукопис".

У своєму першому творі — романт. поемі "Козаки і море" (1854, опубл. 1859 в "Малорусском литературном сборнике", упорядником і видавцем якого був М.) звернувся до істор. минулого України. В оповіданнях "Старці" (1855, опубл. 1885), "Дзвонар", "Солдатка" (1859, опубл. 1861 в "Основі") з гуманіст. позицій відобразив життя покріпаченого укр. села. Повість "Нові російські люди (Повість з життя шістдесятих років)" (1867), роман "Знамення часу" (1869, заборон, цензурою; вид. 1900) відбивають настрої демокр. інтелігенції, зародження народниц. руху (хоча поглядів народників М. не поділяв). Гострі проблеми сусп. життя розробляються в романі "З минулого (Страдні сторінки на Русі)". Популярності М. зажив істор. романами "Дванадцятий рік", "Лжедмитрій" (обидва — 1879), "Цар і гетьман", "Соловецьке сидіння" (обидва — 1880), "Господар Великий Новгород" (1882), "За чиї гріхи" (1890), в яких виявив інтерес до нар. рухів. У романах "Великий розкол" (1881), "Сагайдачний" (1882; три переробки укр. мовою — 1887, 1908, 1909), "Кримська неволя" (1885), "Тиміш" (1889), "Палій" (1896 — 97; опубл. 1902 укр. мовою), "Дві долі" (1898, укр. мовою) розкриваються історичні долі українського і рос. народів. М. належать ще істор. романи "Ідеалісти і реалісти" (1876), "Замурована цариця" (1891), "Гомін каміння" (1895), "Загибель Єрусалима" (1897). Писав і драм. твори — "Празький погром 1848 p.", "Степан Малий", "Добровольці" (ввійшли до зб. "Слов'янські драми", 1877, заборон. цензурою). Автор романізованої біографії М. Костомарова "Професор Ратмиров" (1889, не закін.). У 80 — 90-х pp. опубл. ряд лірико-біогр. нарисів ("Сон не сон", "Скажи, місяченьку!", "Із уст младенців"), оповідань ("Луна з „Нової України"" та ін.) укр. мовою. На поч. 80-х pp. надр. дорожні нариси "Поїздка до пірамід", "Поїздка до Єрусалима", "На Арарат", "По Італії", "По Іспанії", "В гостях у Тамерлана" та ін. Враження від поїздок в Україну 1883 і 1886 відтворено у ліричних нарисах-спогадах "Під небом України", "За що ж?".

Відомі істор. праці М. — "Пугачовщина" (1866), "Самозванці і понизова вольниця" (т. 1 — 2, 1867), "Гайдамаччина" (1870), "Політичні рухи російського народу" (т. 1 — 2, 1871), "Напередодні волі" (1872, опубліковано 1889). Більшість історико-соціологічних та публіцистичних розробок М. увійшла до його збірників "Десятиріччя російського земства" (1876) та "Історичні пропілеї" (т. 1 — 2, 1889). Був знайомий з Т. Шевченком, вдячну пам'ять про нього проніс через усе життя. Написав розгорнуту статтю-рецензію на "Кобзар" (1860), ст. "Роковини Шевченка в Петербурзі" (1886), передмову до "Иллюстрированного „Кобзаря" Т. Г. Шевченко" (1896), спогади "З минулого та пережитого" (1902 — про зустрічі з поетом). Проти антиістор. тлумачення ролі нар. мас, спроб приниження значення творчості Т. Шевченка спрямована полем. брошура М. "„За крашанку — писанка". П. Ол. Кулішеві" (1882). Був одним з організаторів Шевченківських вечорів (1880 — 1904) у Петербурзі, Т-ва імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Пд. Росії, що вчаться у вищих навч. закладах Петербурга, та Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг (1898, перший його голова). М. написав спогади про М. Костомарова, М. Драгоманова ("Про незабутнє", 1903), сприяв виданню творів укр. письменників у Петербурзі, публікував у пресі статті на захист укр. театру від нападок реакції, рецензії на вистави труп М. Кропивницького і П. Саксаганського, не раз виступав проти переслідувань і цензурних заборон укр. мови, за дозвіл викладати в школах рідною мовою. Один з перших перекладачів творів М. Гоголя. І. Франко, оцінюючи творчість письменника, зазначав, що "Мордовець належить до великих майстрів української мови" (Франко І. Зібр. тв., т. 36. К., 1982, с. 43).

♦ Тв.: Оповідання. СПБ, 1885; Собрание сочинений, т. 1 — 50. СПБ, 1901 — 02; Знамення времени. М., 1957; Твори, т. 1 — 2. К., 1958; Великий раскол. — Накануне воли. Ростов-на-Дону, 1987; Сагайдачний. Львів, 1989; Царь и гетман. М., 1990.

■ Літ.: Франко І. Я. Д. Л. Мордовець. Оповідання. В кн.: Ватра. Стрий, 1887; Глинский Б. Д. Л. Мордовцев. В кн.: Глинский Б. Среди литераторов и учёных. СПБ, 1914; Дорошкевич Г. Д. Мордовець як літературна і громадська постать. "Україна", 1930, № 7 — 8; Салтыков-Щедрин Н. Е. Новые русские люди. Роман Д. Мордовцева. В кн.: Салтыков-Щедрин Н. Е. Полное собр. соч., т. 8. М., 1937; Беляєв В. Г. Життя і творчість Данила Мордовця. В кн.: Мордовець Д. Тв., т. 1. К., 1958; Прийма Ф. Шевченко в отзывах Д. Л. Мордовцева. В кн.: Страницы истории русской литературы. М., 1971; Момот В. С. Даниил Лукич Мордовцев. Ростов-на-Дону, 1978; Франко І. Я. Данило Мордовець. В кн.: Франко І. Я. Зібрання творів, т. 36. К., 1982; Марголис Ю. Т. Г. Шевченко и Д. Л. Мордовцев (к оценке исторических воззрений поэта в русской демократической журналистике 1860-х годов). "Вестник Ленинградского университета. История, язык, литература", 1985, в. 2, № 9; Муренина Г. "Работою вы победите мир". В кн.: Саратовские друзья Чернышевского. Саратов, 1985.

В. Г. Беляєв.