епопея
епопе́я
• епопея
(грец. εποποιία, від επος — слово, оповідь і ποιέω — творю)
- великий за обсягом монументальний твір епіч. характеру, в якому широко і всебічно відображено значні істор. події в житті народу. Істотно відрізняються старод. героїчна Е. від Е. нового часу як жанру розповідної л-ри. Героїчні Е. складалися на ранніх стадіях розвитку худож. словесності шляхом поступового об'єднання в цикли менших епіч. творів — пісень, казок, легенд, основою яких була важлива сусп.-істор. подія чи спільний гол. герой (див. Епос). У Старод. Греції з міфол. пісень-сказань про події Троянської війни у 8 — 7 ст. до н. е. виникли перші героїчні Е. "Іліада" та "Одіссея", приписувані Гомеру. До класичних зразків Е. належать "Махабгарата" і "Рамаяна", "Пісня про Роланда", "Едда", "Калевала", "Алпамиш". Нар. героїчна Е. стала взірцем для індивідуальної творчості письменників наступних епох ("Енеїда" Вергілія, "Несамовитий Роланд" Л. Аріосто, "Генріада" Вольтера, "Россіада" М. Хераскова).
Епопею В. Бєлінський назвав "вінцем мистецтва", а роман — "епопеєю нового часу". Осн. риса роману-Е. — осмислення письменником долі людської особистості в її співвіднесенні з долею народною, проникнення в суть істор. процесу ("Війна і мир" Л. Толстого та ін.). У рад. л-рі відомі романи-Е. "Тихий Дон" М. Шолохова, "Ходіння по муках" О. Толстого, "Артем Гармаш" А. Головка, "Прапороносці" О. Гончара, "Сестри Річинські" І. Вільде та ін.
■ Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про мистецтво. К., 1978; Чичерин А. В. Возникновение романа-эпопеи. М., 1958; Фокс Р. Роман и народ. М., 1960; Білецький О. І. Судьбы большой эпической формы в русской литературе XIX — XX веков. В кн.: Білецький О. І Зібрання праць, т. 4. К., 1966; Бахтин М. М. Эпос и роман. "Вопросы литературы", 1970, № 1; Пискунов В. М. Советский роман-эпопея. М., 1976. Див. також ■ Літ. до статей Епос, Роман.
В. М. Лесин.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)