епіграма
епігра́ма
• епіграма
(грец. επίγραμμα — напис)
- жанр сатир. поезії, невеликий вірш, дотепний чи дошкульний змістом. Е. зародилася в ранній період давньогрец. л-ри з ритуальних написів, серед яких чільне місце посідала епітафія. До системи жанрів давньогрец. поезії Е. увійшла в 7 — 6 ст. до н. е., зблизившись з елегією, від якої успадкувала поетичний розмір — елегійний дистих. Розвивалася Е. описова, присвятна, застольна, сатирична тощо. Розквіт давньогрец. Е. припадає на добу еллінізму (Симонід Кеоський, Платон, Леонід Тарентський, Мелеагр з Гадари та ін.). Лат. л-ра засвоює Е. у 2 — 1 ст. до н. е. (Катулл). Лише Е. писав Марціал (15 книг), утвердивши традицію сатиричної Е. Відтоді поширюється гол. композиційний прийом Е. — логічний парадокс, який полягає у невідповідності експозиції дотепній кінцівці (пуантові). Традиції античної Е. продовжувались у візантійській літературі, л-рі Відродження, барокко, Просвітительства. Укладались антології Е. ("Палатинська антологія", "Латинська антологія" та ін.). У новій європ. поезії домінує Е. марціалівського типу — Дж. Овен, К. Маро, Ж. Расін, Ж. Лафонтен, Р. Бернс, О. Сумароков, О. Пушкін, Д. Минаєв та ін. В укр. л-рі протягом 16 — 18 ст. складалася розгалужена система жанрів і жанрових різновидів епіграматичної поезії, до якої входили: Е. геральдична — віршовий напис до герба вельможної особи чи міста (такі Е. писали Герасим Смотрицький, Андрій Римша, Тарасій Земка, Михайло Сльозка та ін.); Е. дедикаційна (посвятна); Е.-епітафія та ін. Давньоукр. Е. виступала і як елемент більшого твору. Теорія Е. розроблялася в укр. поетиках 17 — 18 ст. Е. писали практично всі давньоукр. поети, зокрема Віталій, Іван Величковський, Іоанн Максимович. Майстрами Е. в укр. л-рі є І. Франко, В. Самійленко, В. Блакитний (Еллан), С. Воскрекасенко, О. Жолдак, Ю. Кругляк та ін.
♦ Вид.: Греческая эпиграмма. М., 1960; Памятники византийской литературы IV — IX веков. М., 1968; Антична література. Хрестоматія. К., 1968; Памятники византийской литературы IX — XIV веков. М., 1969; Памятники средневековой латинской литературы IV — IX веков. М., 1970; Памятники средневековой латинской литературы X — XII веков. М., 1972; Русская эпиграмма второй половины XVII — начала XX вв. Л., 1975; Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978; Поздняя латинская поэзия. М., 1982; Антологія української поезії, т. 1. К., 1984; Українська поезія XVI століття. К., 1987; Українська література XVII ст. К., 1987; Русская эпиграмма. М., 1990.
■ Літ.: Петров Н. И. О словесных науках и литературных занятиях в Киевской академии от начала ее до преобразования в 1819 году. "Труды Киевской духовной академии", 1867, № 1; Голубев С. Описание и истолкование дворянских гербов южнорусских фамилий в произведениях духовных писателей XVII века. "Труды Киевской духовной академии", 1872, № 10; Довгалевський Митрофан. Поетика. К., 1973; Сивокінь Г. М. Давні українські поетики. Х., 1960; Петровский Ф. А. Византийские эпиграммы. В кн.: Византийская литература. М., 1974; Чистякова Н. А. Греческая эпиграмма VIII — III вв. до н. э. Л., 1983; Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україяі. К., 1983.
1. П. Бетко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)