епіграф
епі́граф
• епіграф
(грец. 'επιγραφή — напис)
1) У старод. греків — напис на пам'ятнику, будинку.
2) Цитата, влучний вислів, афоризм, уривок з пісні, приказка тощо, подані перед текстом літ. твору або його розділами. Е. відповідає ідейно-тематнчному спрямуванню твору, викликаючи в читача асоціації між змістом даного твору і твору, цитованого в Е., виражає ставлення автора до зображуваного, створює певну настроєність (ліричну, патетичну, іронічну тощо). Так, Е. до роману О. Гончара "Твоя зоря": "Твоя зоря — твоя судьба. З народних уст" — зумовлює ліричний настрій. Я. Галан у памфлеті "Отець тьми і присні" до кожного з восьми розділів подав Е. — цитати із святого письма, підкресливши цим їх іронічно-пародійне звучання в сатир. контексті твору. Деколи автори (Стендаль, В. Скотт) самі створюють епіграфи, додаючи до них довільне посилання, чим містифікують читача. Короткий дотепний вислів, поставлений як Е. до книги, а також віршований Е., до якого пишеться глоса, називається мотто.
■ Літ.: Цейтлив А. Г. Труд писателя. М., 1968.
В. Д. Тимченко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)