комедія масок

коме́дія масок

• комедія масок

, комедія дель арте

(італ. — commèdia dell' arte)

- жанр народного італ. комїч. театру 16 — 18 ст., найвище досягнення італ. театру епохи Відродження, що знаменує собою початок розвитку європейського профес. театру. Витоки К. м. — в містеріях, ателлані, фарсах та "вченій комедії" гуманістів. Своїм народженням зобов'язана маскарадові, карнавалу (тому й маски у більшості акторів). Діалог К. м. наповнювався дотепами й жартами, широко використовувались місцеві діалекти, різні види мист-ва: танці, акробатика, клоунада, пантоміма, музика (обов'язковим був оркестр). В основі конфлікту К. м. — протиборство демокр. і феод.-католицької моралі, що відбувалося на фоні розгортання традиц. сюжету про закоханих, які зустрічаються таємно від батьків. К. м. не мала канонічного тексту, був лише загальний сценарій, що вимагало від акторів імпровізації-буфонади. В К. м. уперше з'явилися жінки-актори. Постійними діючими особами були Капітан (втілював висміювану королівську Іспанію), кілька пар закоханих з різних станів, служниця Смеральдіна, два типи масок: північний (Арлекін, Бригелла, Лікар, Коломбіна, Панталоне) і південний (Кав'єлло, Пульчинелла, Серветта, Скарамуш, Тарталья), всього — 10 — 12 персонажів. К. м. справила благотворний вплив на творчість В. Шекспіра, Мольєра, К. Гольдоні та ін. У 1733 — 35 італ. трупа К. м. гастролювала в Росії (Перетц В. Н. Итальянские комедии и интермедии, представленные при дворе императрицы Анны Иоановны. Пг., 1917). У 20 ст. до прийомів К. м. широко вдавалися режисери В. Мейєрхольд, Є. Вахтангов, О. Таїров. Стихію вільного імпровізаційного майданного театру К. м. використовував Л. Курбас, зокрема у комедії "Горе брехунові" Ф. Грільпарцера (Молодий театр, 1918). Традиції К. м. помітні і в сучас. світовому театрі.

■ Літ.: Дживелегов А. К. Итальянская народная комедия. М., 1962; Бояджиев Г. Н. Вечно прекрасний театр эпохи Возрождения. Л., 1973.

В. О. Єршов.