комедія
коме́дія
• комедія
(грец. κωμώδία, від κωμος — весела процесія та ωδή — пісня)
- вид драми, де конфлікт, характери, ситуації і події постають у смішних, комічних формах. Завдання К. — справити комічне враження на глядачів, викликати сміх, спонукати до критичного сприйняття зображуваної дійсності. У давніх поетиках, аж до класицизму (Н. Буало), К. визначалася як "низький жанр" на противагу "високому" — трагедії. В епоху Просвітительства до К. прилучився "середній" жанр — міщанська драма. К. має такі жанрові різновиди: К. характерів, К. побутова (моралі), К. ситуацій, К. інтриги, К.-буфонада, сатирична К., лірична К. та ін. К. ситуацій, що грунтується на заплутаній інтризі (водевіль, фарс, інтермедія, скетч), як правило, поєднується з К. характерів. Найголовнішими засобами комічного ефекту в К. є комізм слова, алогізм, неузгодженість з ситуацією, пародія, іронія, парадокс та ін. Тематичний діапазон К. — від політ. сатири до легкого гумору.
Засновником К. вважається Арістофан, автор сатиричних К. громадсько-політ. спрямування (кінець 5 — 4 ст. до н. е.) — "Ахарняни", "Мир", "Лісістрата", "Вершники", "Птахи". Грец. новоаттічна К. (Менандр) і римська К. (Теренцій, Плавт) уперше звернулися до комічних тем з приватного життя. У середні віки сміхове начало панує в ярмаркових (карнавальних) дійствах, проникає в реліг. вистави. Європ. л-рам притаманні усталені типи К.: італійська "вчена комедія" 16 ст. та комедія масок (комедія дель арте), що справила вирішальний вплив на розвиток світової комедіографії; іспанська К. "плаща і шпаги" (Лопе де Вега, Т. де Моліна, П. Кальдерон). Окремий етап у розвитку К. становить театр Шекспіра, в любовних К. якого виражена провідна ренесансна ідея нездоланності влади кохання, синтезовано комічне з трагічним ("Дванадцята ніч", "Приборкання непокірної"). Мольєр з'єднав нар, комізм з ренесансною "вченою К.", піднявши ідейність К. до трагедійного звучання, завдяки чому виник жанр "високої К." франц. класицизму. Просвітителі об'єднали саркастичне висміювання в К. з гумором (П. О. Бомарше. К. Гольдоні). Загострений психологізм характерний для К. кін. 19 — поч. 20 ст. (К. ідей Б. Шоу та К. настроїв А. Чехова). Сучасна К. відзначається різноманітністю жанрових модифікацій: соціально-викривальні комедії Б. Нушича, Б. Брехта, Т. Уїльямса, трагікомедії Л. Піранделло, Ж. Ануя, трагіфарси Ж. Арно, Е. Іонеско, С. Беккета.
Витоки укр. К. — в язичницьких ігрищах скоморохів, військових піснях-танцях та іграх, мотиви яких збереглись у колядках і святкових піснях, у мисливській ("звіриній") пантомімі ("коза", "маланка" та ін.). Іван Вишенський в кін. 16 ст. у посланні до князя Острозького" подав один з найповніших переліків театралізованих нар. дійств у календарному порядку. Першими укр. К. можна вважати драм. діалоги Памва Беринди, Іоаникія Волковича ("Розмышлянє о муцЂ Христа...", пост. 1631). До найдавніших укр. К. належать також інтермедії "Продав кота в мішку" та "Найкращий сон", які гралися після 2 і 3 актів у віршованій трагедії Я. Гаватовича "Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця божого" (поставлена 1619 на ярмарку в Кам'янці-Струмиловій, тепер — Кам'янка-Бузька Львів. обл.; першу інтермедію використав О. Ільченко в романі "Козацькому роду нема переводу..."), інтермедії Дернівського збірника — "Играние свадьбы" з міраклю "Алексій, человекъ божій" (1674) та великодня драма "Слово про збурення пекла". Найпомітнішими К. кін. 17 — 1-ї пол 18 ст. стали шкільні драми — трагікомедія "Владимир" Феофана Прокоповича, великодні драми з інтермедіями та інтерлюдіями Митрофана Довгалевського і Георгія Кониського Окрему сторінку в розвитку укр. К. становлять численні жартівливі діалоги та травестійні орації мандрівних дяків, вертеп, що стали містком до нової К., яку започаткували 1819 вистави комічної опери "Наталка Полтавка" і водевілю "Москаль-чарівник" І. Котляревського. Жанри "української опери" і водевілю бурхливо розвивалися у 20 — 30-х pp. 19 ст. ("Простак", "Собака-вівця" В. Гоголя, "Бой-жінка" Г Квітки-Основ'яненка, "Муж старий, жінка молода" О. Петрушевича, "Кум-мірошник" Д. Дмитренка, "Быт Малороссии в первую половину XVIII столетия" Р. Андрієвича тощо). Становлення сатиричної К. пов'язане з драмами Г. Квітки-Основ'яненка "Приезжий из столицы", "Дворянские выборы", "Шельменко-денщик" та "Сватання на Гончарівні", які відчутно збагатили укр. К. Переробки І. Озаркевича, ориг. твори Р. Моха, І. Наумовича в жанрі К. започаткували нову драматургію на західноукр. землях. У 2-й пол. 19 ст. значний внесок у розвиток К. зробили М. Старицький ("За двома зайцями", "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка"), М. Кропивницький ("Пошилися в дурні", "По ревізії"), І. Карпенко-Карий, який увів в укр. К. трагічні перипетії ("Хазяїн", "Сто тисяч", "Суєта", "Мартин Боруля"), І. Франко ("Учитель"). Вершинним досягненням укр. рад. К. стали К.-гротески "Отак загинув Гуска", "Хулій Хурина", "Закут" і саркастичні трагікомедії "Народний Малахій", "Мина Мазайло" М. Куліша. Набутком укр. комедіографії є також К.-жарти С. Васильченка ("На перші гулі" тощо), п'єси "Соло на флейті" І. Микитенка, "В степах України" О. Корнійчука. "Не називаючи прізвищ" В. Минка, "Фараони" О. Коломійця та ін.
■ Літ.: Петров Н. И. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков. Киевская искусственная литература XVII — XVIII вв., преимущественно драматическая. К., 1911; Возняк М. Початки української комедії (1619 — 1819). Львів, 1919; Резанов В. І. Драма українська, т. 1 — 6. К., 1925 — 1929; Марковський Є. Український вертеп. К., 1929: Українські інтермедії XVII — XVIII ст. К., 1960; Махновець Л. Є. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст. К., 1964; Сахновский-Панкеев В. О комедии. Л. — М., 1964; Білецький О. І. Зародження драматичної літератури на Україні. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 1. К., 1965; Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. М., 1967; Кузякіна Н. Б. П'єси Миколи Куліша. К., 1970; Ярхо В. Н. У истоков европейской комедии. М., 1979; Софронова Л. А. Поэтика славянского театра XVII — первой половини XVIII в. М., 1981; Штейн А. Л. Философия комедии. В кн.: Контекст. 1980. М., 1981; Козловский А. О комедии и комическом. В защиту жанра. "Современная драматургия", 1988, № 4.
П. І. Майдаченко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)