контамінація
контаміна́ція
• контамінація
(від лат. contaminatio — зіткнення, об'єднання, змішування)
1) У літературознавстві — перенесення окремих подій, образів, мотивів і сцен з одного твору в інший. Напр., в уривках: "Реве Дніпро, й лани широкополі // Медами пахнуть, колосом шумлять" (А. Малишко) й "Як упав же він на білий, // На останній сніг весни" (Б. Олійник) елементи творів Т. Шевченка й П. Тичини контаміновані з віршов. рядками А. Малишка та Б. Олійника як органічні, композиційно й змістовно виправдані деталі.
2) У текстології — об'єднання різних списків чи різних редакцій одного твору з метою створення нового, гіпотетичного тексту. Застосовується при підготовці до видання пам'яток давнього письменства, зокрема літописів (напр., робота О. Шахматова над відновленням первісної редакції "Повісті временних літ", або Л. Махновця над відновленням "Київського літопису").
3) У фольклористиці — злиття в одному творі двох (або й більше) самостійних уснопоетич. творів. Найчастіше трапляється в піснях і казках (напр., контаміновані тексти укр. нар. пісень про Романа та Андрієчка — див. Франко І. Зібр тв., т. 42. К., 1984, с. 98). 4) У мовознавстві — об'єднання, схрещування двох мовних одиниць (лексем, фразеологізмів) на основі їхньої структурної, функціональної або асоціативної близькості, внаслідок чого виникають нові слова або вирази (напр., "цурпалка" — від "цурка" й "палка"). В худож. л-рі К. застосовують як експресивно-стиліст. прийом, ориг. спосіб творення авторських неологізмів, напр.: "Майстер-ламайстер, // Трощун-розбивайстер // Крутиться, трудиться // Майстер-ламайстер" (П. Воронько).
В. А. Чабаненко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)