логогриф
логогри́ф
• логогриф
(від грец. λόγος — слово та γρτφος — заплутана мова, загадка)
у віршуванні та риториці:
1) один із найдавніших стилістичних прийомів, що полягає у послідовному відкиданні складів від якогось слова, в результаті чого утворюється ланцюг ін. слів, вірш або фраза. Напр., "Amore, more, ore, re sis mini amicus" ("Любов'ю, характером, молитвою, справою будь мені другом"). Л. близький до луни. Характерний для курйозного віршування. Зразки Л. подано в давніх укр. поетиках, зокрема в "Київській поетиці 1637 року". В сучас. поезії Л. трапляється рідко і має здебільшого експеримент. характер.:
Осінь
інь
нь
(Б. І. Антонич. "Осінь").
Автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus кару
berceus
селі
елі
лілі
(М. Семенко. "Місто").
2) Словесна гра, яка полягає в складанні з літер одного довгого слова кількох інших, коротших слів.
■ Літ.: Сивокінь Г. М. Давні українські поетики. Х., 1960; Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI — XVIII ст. К., 1981.
М. М. Сулима.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)