літота
літо́та
• літота
(від грец. λιτότης — простота)
1) Худож. прийом, протилежний гіперболі. Містить применшення ознак або якостей зображуваних предметів, явищ. Як словесна структура, Л. буває порівнянням ("сама ще така, як вузлик", Марко Вовчок), метафорою ("хата на курячих ніжках"), епітетом ("хлопчик-мізинчик"). Худож. своєрідність Л. часто пов'язана з особливостями нац. л-ри, ідіоматичними виразами фольклор. походження ("з макове зернятко", "як кіт наплакав"). Л. поширена у розмовній мові ("з'їв крихту хліба", "до села — рукою подати"). Як і гіпербола, Л. сприяє емоційному виділенню якоїсь характерної ознаки, може мати певний смисловий підтекст.
2) Стилістична фігура, що подає визначення у формі подвійного заперечення ("О не даремно, ні, в степах гули гармати..." В. Сосюра) або замінює будь-який вираз іншим, з часткою "не": "згоден — не заперечую", "з участю — не без участі".
Л. О. Ставицька.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)