абсолют
АБСОЛЮ́Т, у, ч.
1. В ідеалістичній філософії – вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (абсолютний дух, абсолютна ідея, абсолютне “я”); у релігії – Бог.
Що з того, що вони [йоги] .. єдналися з “абсолютом”, а животіти могли тільки тому, що поряд були віддані друзі з “нормальною” свідомістю (О. Бердник);
Широке коло питань, що розглядається релігійною філософією, концентрується навколо питання про відношення людини як кінечної, тимчасової істоти до божественного абсолюту (з наук. літ.);
В індивідуально-психологічному аспекті молитва є виразом стану душі, котра перебуває на певному рівні, в певній локалізації постійних процесів взаємодії в обширі абсолюту (з наук.-попул. літ.).
2. Крайній ступінь чого-небудь.
Поза сумнівом: певні сили, граючи на емоціях народу, час від часу ще й підкидатимуть “компромат”, аби довести ненависть .. до абсолюту (Б. Олійник);
Наприкінці життя він фотографує білі мармурові античні скульптури та квіти. Вони доведені до абсолюту, якого художник прагнув усе своє життя – все світиться і оживає – він оволодів магією фотографії (із журн.);
У традиції радянського і пострадянського театру психологічний театр, на жаль, зводиться до деякого абсолюту, що, як мінімум, створює ефект перенасичення (з газ.).
3. Щось самодостатнє, незалежне від яких-небудь умов, відношень і т. ін.
Для Еліота традиція становить певний абсолют, вічні цінності, звернення до яких забезпечує митцеві незалежність від тимчасовості та минущості свого “я” (з наук. літ.);
Цей польський реалізм у його найновіших народницьких зразках його вдача засвоювала як якийсь абсолют, раз назавжди даний, що змінам не підлягає та їх не потребує (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)