1. Словник української мови у 20 томах

абсолют

АБСОЛЮ́Т, у, ч.

1. В ідеалістичній філософії – вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (абсолютний дух, абсолютна ідея, абсолютне “я”); у релігії – Бог.

Що з того, що вони [йоги] .. єдналися з “абсолютом”, а животіти могли тільки тому, що поряд були віддані друзі з “нормальною” свідомістю (О. Бердник);

Широке коло питань, що розглядається релігійною філософією, концентрується навколо питання про відношення людини як кінечної, тимчасової істоти до божественного абсолюту (з наук. літ.);

В індивідуально-психологічному аспекті молитва є виразом стану душі, котра перебуває на певному рівні, в певній локалізації постійних процесів взаємодії в обширі абсолюту (з наук.-попул. літ.).

2. Крайній ступінь чого-небудь.

Поза сумнівом: певні сили, граючи на емоціях народу, час від часу ще й підкидатимуть “компромат”, аби довести ненависть .. до абсолюту (Б. Олійник);

Наприкінці життя він фотографує білі мармурові античні скульптури та квіти. Вони доведені до абсолюту, якого художник прагнув усе своє життя – все світиться і оживає – він оволодів магією фотографії (із журн.);

У традиції радянського і пострадянського театру психологічний театр, на жаль, зводиться до деякого абсолюту, що, як мінімум, створює ефект перенасичення (з газ.).

3. Щось самодостатнє, незалежне від яких-небудь умов, відношень і т. ін.

Для Еліота традиція становить певний абсолют, вічні цінності, звернення до яких забезпечує митцеві незалежність від тимчасовості та минущості свого “я” (з наук. літ.);

Цей польський реалізм у його найновіших народницьких зразках його вдача засвоювала як якийсь абсолют, раз назавжди даний, що змінам не підлягає та їх не потребує (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. абсолют — абсолю́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. абсолют — АБСОЛЮТ – АБСОЛЮТИЗМ Абсолют, -у. Вічна, незмінна першооснова світу (Бог, абсолютний дух, абсолютна ідея тощо); щось самодостатнє, незалежне, нічим не обумовлене: підносити до абсолюту, ідея абсолюту. Абсолютизм, -у. Літературне слововживання
  3. абсолют — -у, ч. В ідеалістичній філософії – вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (дух, ідея); у релігії – Бог. || Що-небудь самодостатнє, безвідносне, нічим не обумовлене. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. абсолют — абсолю́т (від лат. absolutus – довершений, безумовний, необмежений) те, що ні від чого не залежить, безвідносне. В ідеалістичній філософії і релігійних тлумаченнях – вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (абсолютна ідея, абсолютна особа, бог тощо). Словник іншомовних слів Мельничука
  5. абсолют — Буття, яке існує без причини, ні від чого не залежне і нічим не обмежене, вічна й необхідна основа дійсності; в християнській філософії ототожнюваний з Богом. Універсальний словник-енциклопедія
  6. абсолют — АБСОЛЮТ (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — одне з основних понять духовної культури людства, що виражає граничну загальну основу сущого й найвищу цінність для людини. Поняття "А. Філософський енциклопедичний словник
  7. абсолют — Абсолю́т, -ту, -тові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. абсолют — АБСОЛЮ́Т, у, ч. В ідеалістичній філософії — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (дух, ідея); у релігії — бог; // Що-небудь самодостатнє, безвідносне, нічим не обумовлене. Словник української мови в 11 томах
  9. абсолют — рос. абсолют (латин. absolutus- довершений, безумовний, необмежений) — те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Eкономічна енциклопедія