1. Філософський енциклопедичний словник

абсолют

АБСОЛЮТ (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — одне з основних понять духовної культури людства, що виражає граничну загальну основу сущого й найвищу цінність для людини. Поняття "А." віддавна існувало в філософії і поза її межами — в міфології, релігії, суспільних стосунках, але сам термін набув поширення у XVIII ст. в нім. класичній філософії. Уявлення про найвище, абсолютне виникло тому, що людина живе в світі, який набагато перевершує її могутністю, незрозумілістю, протистоїть їй практично і духовно. А. втілює два моменти — силу світу і бажання людини підкорити цю силу чи умилостивити її. Сама по собі людина несамодостатня, їй потрібна опора, яку вона вбачала в А. Онтологічно А. — це подолання скінченності людської істоти, обмеженості її пізнавальних можливостей. А. це є сама людина, але як гранична інстанція її життя він повинен існувати поза нею. Стабільність будь-якої культури, соціальних зв'язків ґрунтується на певній остаточній інстанції, яка не підлягає сумніву, до якої кожен може звернутися, знайти захист чи душевний спокій. Без такого А. суспільство нетривке. Саме він є гарантом моральності стосунків, правових законів, єдності соціуму як цілого. Класичний приклад тлумачення А. подає англ. абсолютний ідеалізм (кін. XIX — поч. XX ст.). Коли держава і релігія почали втрачати силу, Стирлінг (1820 — 1909), Бредлі (1846 — 1924), Мак Таггарт (1866 — 1925) вибудували філософські системи, в яких над видимим світом здіймається незмінна, несуперечлива, гармонійна реальність, з якої випливають усі права і обов'язки людини та яка повинна реалізувати себе в релігії і державі як відображеннях А. Духовна і соціальна руїна завжди проявляється у втраті вищих чи абсолютних цінностей.

М. Булатов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. абсолют — абсолю́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. абсолют — АБСОЛЮТ – АБСОЛЮТИЗМ Абсолют, -у. Вічна, незмінна першооснова світу (Бог, абсолютний дух, абсолютна ідея тощо); щось самодостатнє, незалежне, нічим не обумовлене: підносити до абсолюту, ідея абсолюту. Абсолютизм, -у. Літературне слововживання
  3. абсолют — -у, ч. В ідеалістичній філософії – вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (дух, ідея); у релігії – Бог. || Що-небудь самодостатнє, безвідносне, нічим не обумовлене. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. абсолют — АБСОЛЮ́Т, у, ч. 1. В ідеалістичній філософії – вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (абсолютний дух, абсолютна ідея, абсолютне “я”); у релігії – Бог. Що з того, що вони [йоги] .. Словник української мови у 20 томах
  5. абсолют — абсолю́т (від лат. absolutus – довершений, безумовний, необмежений) те, що ні від чого не залежить, безвідносне. В ідеалістичній філософії і релігійних тлумаченнях – вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (абсолютна ідея, абсолютна особа, бог тощо). Словник іншомовних слів Мельничука
  6. абсолют — Буття, яке існує без причини, ні від чого не залежне і нічим не обмежене, вічна й необхідна основа дійсності; в християнській філософії ототожнюваний з Богом. Універсальний словник-енциклопедія
  7. абсолют — Абсолю́т, -ту, -тові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. абсолют — АБСОЛЮ́Т, у, ч. В ідеалістичній філософії — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (дух, ідея); у релігії — бог; // Що-небудь самодостатнє, безвідносне, нічим не обумовлене. Словник української мови в 11 томах
  9. абсолют — рос. абсолют (латин. absolutus- довершений, безумовний, необмежений) — те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Eкономічна енциклопедія