Абеляр, П'єр

Абеляр, П'єр (1079, Пале — 1142) — франц. філософ, теолог і поет, один із засновників діалектичної схоластики, відомий майстер диспуту свого часу. Учень номіналіста Росцеліна та реаліста Гійома з Шампо. У 1113 р. заснував школу з філософії і теології у Парижі. Трагічне кохання А. і Елоїзи, відображене ним у славнозвісній "Історії бідувань Абелярових", закінчилось тим, що в 1119 р. А. і Елоїза стали ченцями. Але зважаючи на численні прохання, А. знову повертається до викладацької роботи. Праці А. двічі були піддані осудові офіційною церквою за єресь — в 1121 р. на соборі в Суасоні і в 1140 р. на соборі в Сансі. В суперечках реалістів і номіналістів А. займав проміжну позицію, розробивши власне вчення, пізніше назване концептуалізмом. У етичному вченні А. наголошував на природних, а не божественних першоосновах моральності: гріховний не сам вчинок, а намір порушити моральний закон, властивий усім людям і всіма визнаний, хоч і різною мірою; вчинок, який чиниться у згоді з сумлінням, не може бути визнаний гріховним. А. одним з перших протиставив авторитету віри авторитет розуму і науки. Не "вірити, щоб зрозуміти", як у Ансельма Кентерберійського, а "розуміти, щоб вірити". А. визнає божественне одкровення, але вважає, що Святе письмо, як результат творчості окремих осіб, підлягає критиці розуму. В питанні про походження понять А. наближається до сенсуалізму.

[br]

Основні твори: "Християнська теологія" (1124); "Так і ні" (1123); "Пізнай самого себе" (1125-1138).