абсолютивний

АБСОЛЮТИ́ВНИЙ, а, е, лінгв.

Самодостатній, який не потребує поширення і уточнення іншими словами.

Специфічною рисою головної частини складнопідрядного речення є її відносна самостійність, інформаційна достатність, опорні слова в ній є автосемантичними, тобто мають абсолютивне значення (з наук. літ.);

Слова абсолютивної семантики здатні самостійно формувати окремий компонент формально-граматичної структури речення (з наук. літ.);

Абсолютивна конструкція.