авгур

АВГУ́Р, а, ч.

1. У Стародавньому Римі – жрець, що, спостерігаючи політ і поведінку птахів, провіщав нібито волю богів.

Господи, як мені самій тяжкий сей мій тон римського авгура! (Леся Українка).

2. перен., ірон. Людина, яка перетворює на таємницю свої спеціальні знання; той, хто вдає, що він посвячений у надзвичайні таємниці.

Минув час, коли ми ставали в позу якихось авгурів мистецтва і проповідували глядачам те, чого вони не сприймали (з газ.).

Значення в інших словниках

1. авгур — авгу́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. авгур — Віщун, провісник, завбач  Словник чужослів Павло Штепа
3. авгур — -а, ч. 1》 У Стародавньому Римі – жрець, що, спостерігаючи політ і поведінку птахів, провіщав нібито волю богів. 2》 перен., ірон. Про людину, що перетворює свої спеціальні знання в таємницю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. авгур — див. чародій  Словник синонімів Вусика
5. авгур — авгу́р (лат. augur, від augeo – вирощую, збільшую, примножую) 1. У Стародавньому Римі член жрецької колегії, що віщував «волю богів», витлумачуючи ауспіції. 2. Переносно – людина, яка вдає, що їй відомі особливі таємниці. Посмішка авгура – удавано багатозначна посмішка дурисвіта, шахрая.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. авгур — АВГУ́Р, а, ч. 1. У стародавньому Римі — жрець, що, спостерігаючи політ і поведінку птахів, провіщав нібито волю богів. Господи, як мені самій тяжкий сей мій тон римського авгура! (Л. Укр., V, 1956, 122). 2. перен., ірон.  Словник української мови в 11 томах