авжеж
АВЖЕ́Ж, част.
1. ствердж. Уживається для ствердження якої-небудь думки (найчастіше при відповідях); аякже, так, звичайно.
– Чому ти, Чіпко, не одружишся? – “Хіба воно краще?” – Авжеж краще. Жінка привітає, порадить, розважить... (Панас Мирний);
[Марція:] Адже, по східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків, бо то була б господарям образа? [Хуса:] Авжеж, такий у нас ведеться звичай (Леся Українка);
– Авжеж, він знає, що Євдоха не спить, але не показує цього (О. Кундзич).
2. запереч., ірон. Уживається (з підвищеною інтонацією) при запереченні у знач., близькому до чом не так, якраз, отож.
– Хіба ж і ти дівкою не бігала на вулицю? – “А не бігала”. – Авжеж! не бігала. Як той хорт, плигала через тини та через перелази (І. Нечуй-Левицький);
– Дай табаки! – Авжеж! (Сл. Гр.).
3. експрес.-підсил., діал. Уживається у знач., близькому до адже.
Авжеж ти знаєш про це! (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)