агломерація
АГЛОМЕРА́ЦІЯ, ї, ж.
1. техн. Процес утворення агломерату (у 2 знач.) спіканням у грудки дрібнозернистої або пилуватої руди.
При агломерації утворюються спіканням (випалом) відносно великі пористі шматки (агломерати) із дрібної руди або пилоподібних матеріалів (з наук. літ.);
При агломерації легкоплавна частина матеріалу, тверднучи, скріпляє між собою тверді частинки (з наук.-техн. літ.);
Важливе значення для нормальної роботи доменного виробництва має поліпшення підготовки сирих матеріалів – подрібнення, сортування і усереднення руд, агломерація дрібних руд і колошникового пилу (з наук.-попул. літ.).
2. Зосередження населених пунктів, об'єднаних інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками.
Агломерація є найбільш розвинутою і складною формою розміщення населених пунктів, переважно навкруг найбільших міст, а також в густонаселених промислових районах (наприклад у вугільних басейнах) (з наук. літ.);
Для агломерації населених пунктів характерна спільність повсякденного життя їхнього населення, яка виявляється, зокрема, в “маятникових” поїздках на роботу в межах однієї агломерації (з наук.-попул. літ.).
3. біол. Утворення мікроорганізмами скупчень у рідинах або тканинах унаслідок зміни фізичних або хімічних властивостей мікробних клітин.
Агломерація відбувається, зокрема, під впливом імунних тіл (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)