аналой
АНАЛО́Й, я, ч.
У церкві – високий, з похилим верхом столик, на який кладуть ікони, богослужбові книги і т. ін.
Отець Палладій сидів коло низького аналоя (І. Нечуй-Левицький);
Кандід за високим аналоєм помалу вичитував життя святого. Карлос не вслухався – збирав очима й серцем спокій монастирського дня, простого й ясного (Н. Королева);
Молодих обкрутили навколо аналоя, наділи їм вінчальні обручки (О. Полторацький).
Словник української мови (СУМ-20)