аналой
АНАЛО́Й, я, ч. У церкві — високий, з похилим верхом столик, на який кладуть ікони, богослужбові книги тощо.
Отець Палладій сидів коло низького аналоя (Н.-Лев., III, 1956, 365);
Молодих обкрутили навколо аналоя, наділи їм вінчальні обручки (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 72).
Словник української мови (СУМ-11)