ані
АНІ́¹, спол. єднальний.
Варіант сполучника ні, вживаний для підсилення заперечення.
Не хотів ані дружитись, ані дома жити – чумакував (Марко Вовчок);
Страшне лихо придушило його; він не чув ані жалю в серці, ані гніву (М. Коцюбинський);
Ну й зима – хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Л. Первомайський).
АНІ́², част. запереч.
Варіант частки н і, вживаний для підсилення.
Сіяло сонце; в небесах Ані хмариночки (Т. Шевченко);
Траплялось на віку мені Такеє бачити ледащо, – Подивишся – не годне ані на що (Л. Глібов);
Ані колихнеться нерухома вода (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)