ані
АНІ́.
1. спол. Варіант єднального сполучника ні, вживаний для підсилення заперечення.
Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40);
Страшне лихо придушило його; він не чув ані жалю в серці, ані гніву (Коцюб., І, 1955, 218);
Ну й зима — хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Перв., І, 1958, 169).
2. част. Варіант заперечної частки н і, вживаний для підсилення.
Сіяло сонце; в небесах Ані хмариночки (Шевч., І, 1951, 312);
Траплялось на віку мені Такеє бачити ледащо, — Подивишся — не годне ані на що (Гл., Вибр., 1957, 77);
Ані колихнеться нерухома вода (Трубл., II, 1955, 467).
Словник української мови (СУМ-11)