апелювати
АПЕЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. і док.
1. юр. Оскаржувати яку-небудь ухвалу, постанову нижчої інстанції перед вищою, подавати апеляцію.
У Запорозькій Січі з другої половини XVI ст. більшість кримінальних справ розглядав військовий суддя. На вирок військового судді можливо було апелювати до кошового отамана (із журн.).
2. перен. Звертатися до кого-, чого-небудь за підтримкою, порадою; посилатися на чий-небудь авторитет.
– Будемо, отже, доти апелювати до її розуму, доки вона квінтесенції не зрозуміє (О. Кобилянська);
– Нічим не проймеш! – апелюють жінки вже до мене, розгнівано тикаючи тремтячими руками на Саву Зарудного (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)