арфа
А́РФА, и, ж.
Щипковий музичний інструмент, що має форму трикутної рами з натягнутими на ній струнами.
Увійшли невольниці з арфами і заграли чудові пісні (І. Нечуй-Левицький);
І грає арфа, мов у сні, Про щось солодке і болюче, І все життя – як ліс дрімучий, Як ліс терновий навесні (О. Олесь);
Під колесами плутаються порвані телефонні проводи, наче струни розбитої арфи (В. Кучер).
△ (1) Ео́лова а́рфа – дерев'яна рамка (розміщена перев. на покрівлі) з натягнутими на ній жильними струнами, що під дією вітру звучать ніжним тембром.
Пролітав буйний вітер край вежі, Що стояла самотньо на кручі, Там знайшов він еолову арфу; Він шарпнув її довгії струни – І всі струни озвалися співом, Лагіднішим од вітру дзвінкого (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)