арфа
А́РФА, и, ж. Щипковий музичний інструмент, що має форму трикутної рами з натягнутими на ній струнами.
Увійшли невольниці з арфами і заграли чудові пісні (Н.-Лев., IV, 1956, 25);
І грає арфа, мов у сні. Про щось солодке і болюче, І все життя — як ліс дрімучий. Як ліс терновий навесні (Олесь, Вибр., 1958, 370);
Лід колесами плутаються порвані телефонні проводи, наче струни розбитої арфи (Кучер, Чорноморці, 1956, 217).
Ео́лова а́рфа — дерев’яна рамка з натягнутими на ній струнами, які мелодійно звучать під дією вітру.
Пролітав буйний вітер край вежі, Що стояла самотньо на кручі, Там знайшов він еолову арфу; Він шарпнув її довгії струни — І всі струни озвалися співом, Лагіднішим од вітру дзвінкого (Л. Укр., І, 1951, 128).
Словник української мови (СУМ-11)