архетип
АРХЕТИ́П, у, ч.
1. псих., філос. Універсальні первинні уроджені психічні структури, що становлять зміст колективного безсвідомого.
В аналітичній психології К.-Г. Юнга архетипи як універсальні психічні структури, образи (мотиви) є основою загальнолюдської символіки сновидінь, міфів, казок та інших утворень фантазії (з навч. літ.).
2. іст. Первинний, найдревніший текст, з якого, ймовірно, походять інші тексти писемної пам’ятки.
Вважалось, що вивчення рукописів обмежується діставанням тексту пам’ятки, найближчого до авторського оригіналу (або архетипу), який має бути основою видання (з наук. літ.).
3. лінгв. Вихідна первинна мовна форма, реконструйована на основі зіставлення реально існуючих мовних фактів, що належать до різних мов.
Спецкурси дають змогу студентам ознайомитися з окремими аспектами сучасних лінгвістичних теорій і методологій (наприклад, феноменологією, герменевтикою, теорією архетипів) (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)