атакувати
АТАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., кого, що.
1. Стрімко наступати на ворога.
Перший батальйон залишався на місці, щоб атакувати перевал з фронту (О. Гончар);
Підполковник Давидов, діючи в тилу французів, атакував і розбив охорону транспорту з набоями гарматними (П. Кочура).
2. перен. Спрямовувати свої дії проти кого-небудь або на досягнення якої-небудь мети.
Він глянув на викопані ямки, на школярів, які вже атакували з заступами горба (О. Донченко);
Зоя одразу атакувала Катрю десятками запитань (Н. Рибак).
◇ (1) Атакува́ти в лоб (в ло́ба):
а) навально наступати на противника прямо перед його фронтом, бойовим порядком.
Командувач видає наказ до негайного виконання: атакувати в лоб Турецький вал (Ю. Яновський);
б) (перен.) відверто, прямолінійно говорити, запитувати про що-небудь.
Учні обступили директора, розпитували його, хто ж буде у них в гостях, а потім атакували в лоб – коли нарешті буде той вечір, адже стільки готувалися! (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)