бай
БАЙ¹, я, ч.
Великий землевласник, скотар або лихвар у Середній Азії.
Міцна брама з маленькою хвірткою й добрими засувами, вбудована в зовнішню стіну, і високий сірий дувал, що відмежовував двір від сусідів, надавали володінням бая вигляду чи то маленької фортеці, чи в'язниці (Б. Антоненко-Давидович);
Бай друзів наскликав, Тож випить є потреба (Я. Шпорта).
БАЙ², невідм., дит., рідко.
Спати; спи;
// Приспів у дитячих колискових піснях.
Йди, мисливцю лютий, Баюньки, бай, Зайця-побігайця Не бий, не стріляй! (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)