бай
БАЙ¹, я, ч. У дореволюційній Середній Азії — багач, великий землевласник або скотар, лихвар.
Бай друзів наскликав, Тож випить є потреба (Шпорта, Вибр., 1958, 516).
БАЙ², невідм., дат., рідко. Спати; спи;
// Приспів у дитячих колискових піснях.
Йди, мисливцю лютий, Баюньки, бай, Зайця-побігайця Не бий, не стріляй! (Мал., І, 1956, 361).
Словник української мови (СУМ-11)