бандурник

БАНДУ́РНИК, а, ч.

1. Майстер, який робить бандури.

Як музично обдарованому Антону Чорному бандуру подарували. Зробив її відомий майстер-бандурник Антоній Паплинський. Оплатив видатки великий український ентузіаст Микола Богуславський (з наук.-попул. літ.).

2. розм. Те саме, що бандури́ст.

Молоді козаки Антін Чорний, Іван Куліш та Зенон Конограй просто обожнювали бандуру. Деякі з них навіть носили її, як у стародавні часи – за плечима, як носять рушницю – без футляра, – щоб усі бачили, що перед ними кобзар-бандурник! (з наук.-попул. літ.);

Про Федора Холодного кобзарі говорили, що рівного йому не було й, можливо, не буде: бандурник він хороший – своїм духом грає (із журн.).

Значення в інших словниках

1. бандурник — банду́рник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. бандурник — -а, ч. Майстер, що робить бандури.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бандурник — БАНДУ́РНИК, а, ч. Майстер, що робить бандури.  Словник української мови в 11 томах
4. бандурник — Бандурник, -ка м. 1) Мастеръ, дѣлающій бандуры. 2) = бандурист. Дума «про смерть козака бандурника» Мет. 443.  Словник української мови Грінченка