банту

БА́НТУ, невідм.

1. ж. Найпоширеніша група мов корінного населення центральної та південної частини Африки.

Одна з найбільших мов банту – суахілі – має писемність (з навч. літ.).

2. ч. і ж., мн. Загальна назва народів, які живуть у різних країнах Африки (Ангола, Заїр, Танзанія, Мозамбік, Замбія) і говорять такими мовами.

Для більшості народів банту характерна дво- та багатомовність (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. банту — ба́нту 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота представник або представниця корінного населення деяких районів Африки ба́нту 2 іменник жіночого роду група мов  Орфографічний словник української мови
2. банту — невідм. 1》 мн. Група народів, шо є основним (корінним) населенням більшості країн Центральної, Східної та Південної Африки; представники цих народів. Міграція банту. 2》 в знач. прикм. Сім'я мов цих народів. Мови банту.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. банту — Група африк. народів (300-400 народів, бл. 150 млн. осіб), зосереджених у Центр., Сх. і Пд. Африці; мови б.  Універсальний словник-енциклопедія