банту

ба́нту

невідм.

1》 мн. Група народів, шо є основним (корінним) населенням більшості країн Центральної, Східної та Південної Африки; представники цих народів. Міграція банту.

2》 в знач. прикм. Сім'я мов цих народів. Мови банту.

Значення в інших словниках

1. банту — ба́нту 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота представник або представниця корінного населення деяких районів Африки ба́нту 2 іменник жіночого роду група мов  Орфографічний словник української мови
2. банту — БА́НТУ, невідм. 1. ж. Найпоширеніша група мов корінного населення центральної та південної частини Африки. Одна з найбільших мов банту – суахілі – має писемність (з навч. літ.). 2. ч. і ж., мн.  Словник української мови у 20 томах
3. банту — Група африк. народів (300-400 народів, бл. 150 млн. осіб), зосереджених у Центр., Сх. і Пд. Африці; мови б.  Універсальний словник-енциклопедія